Розділ 29.Перше залізо

  Вогонь у печі поступово набирав сили.Андрій підготував руду заздалегідь.Її було близько тридцяти кілограмів. Не чистий метал, звичайно.Темні шматки породи містили й звичайний камінь, тому перед завантаженням Андрій ще раз перебрав руду, відкинувши найбільш очевидні домішки.
  Він не хотів одразу витрачати всю знайдену руду.Ця  партія була пробною.Якщо піч не витримає або руда виявиться непридатною, у них залишиться запас для наступної спроби.Біля печі лежали окремо деревне вугілля та руда.
   Андрій показав Тару, як їх завантажувати.Спочатку шар вугілля.Потім руда.Знову вугілля.Потім знову руда.Так, шар за шаром.
  Тар уже добре розумів його жести.Він сам показав на вугілля, потім на руду й зробив рух рукою вниз.Андрій усміхнувся.
   — Так.
   Тепер пояснювати майже не потрібно було.
                                                                               ***
   Коли завантаження завершили, біля міхів стали троє чоловіків.Один працював.Другий відпочивав.Третій готувався його змінити.
  Андрій одразу зрозумів, що інакше вони довго не витримають.Постійно нагнітати повітря протягом кількох годин було важкою роботою.Він сам узяв один із міхів.Стиснув.Відпустив.Знову стиснув.Показав потрібний ритм.
  — Не поспішати.
   Тар повторив рух.Андрій похитав головою.Показав трохи повільніше.Потім сам попрацював кілька циклів.
  Тар зрозумів.Міхи почали працювати рівніше.Повітря пішло в нижню частину печі.Вугілля спалахнуло яскравіше.Червоне світіння стало сильнішим.
Андрій нахилився й подивився всередину.Тепер починалася справжня робота.
                                                                                 ***
  Перша година минула швидко.Андрій стежив за жаром і поступово додавав вугілля.Як тільки рівень усередині опускався, він засипав нову порцію.Руда провалювалася вниз.Зверху її знову накривало вугілля.
  Андрій майже не розмовляв.Увесь час спостерігав.За кольором жару.За димом.За тим, як поводиться піч.За міхами.За стінками.
  Через дві години на поверхні глини з'явилася нова тонка тріщина.Андрій одразу помітив її.Підійшов.Торкатися не став.Поки піч працювала, ремонтувати її було неможливо.Він лише показав Тару на тріщину.Той подивився.Андрій підняв руку.Не чіпати.
  Піч поки трималася.Цього було достатньо.
                                                                                ***
   Минуло ще кілька годин.Люди біля міхів змінювали один одного.Андрій стежив за цим так само уважно, як за самою піччю.Коли хтось починав втомлюватися, він одразу показував іншому зайняти його місце.Ніхто не мав працювати до повного виснаження.Робота повинна була залишатися рівною.Тільки тоді жар не падав.
  У якийсь момент Тар спробував працювати швидше.Вогонь різко спалахнув.Андрій одразу зупинив його.Показав руками спокійніший ритм.Тар спочатку не зрозумів.Тоді Андрій сам узяв міх і показав.Рівно.Без ривків.Тар повторив.Вогонь знову стабілізувався.Андрій кивнув.
  Він знову відчув себе вчителем.Тільки тепер його учнями були дорослі чоловіки, а від правильності рухів залежав не урок, а весь результат їхньої роботи.
                                                                                ***
  Минуло близько шести годин.Руда вже майже вся пішла вниз.Андрій продовжував подавати повітря.Ще вугілля.Ще жар.Ще час.На сьомій годині він вирішив, що досить.Не хотів тримати піч до повного виснаження палива.
   Він поступово зменшив подачу повітря.Міхи перестали працювати.Вогонь уже не гудів.Залишилося тільки червоне світіння.
  Тар підійшов до Андрія.Показав на піч.Потім на себе.Запитально.Андрій кивнув.Тепер треба було чекати.
                                                                                ***
    Вони не стали одразу ламати піч.Андрій знав, що всередині все ще дуже гаряче.Він дав їй охолонути.
    Наступного дня вони почали розбирати бокову частину.Вугілля було майже повністю вигоріле.Серед нього лежали шматки шлаку.Деякі великі.Деякі пористі, немов застигла піна.
  Андрій відкладав їх убік.Поступово вони дісталися нижньої частини печі.
   І там Андрій побачив те, заради чого все починалося.Темну, важку, нерівну грудку.Вона була значно меншою за кількість руди, яку вони завантажили.Але це його не здивувало.Частина породи стала шлаком.Частина залишилася невідновленою.
   А в грудці змішалися метал і шлак.Андрій обережно витягнув її назовні.Поклав на камінь.Тар і двоє чоловіків мовчки дивилися.Андрій узяв невеликий кам'яний молот і постукав по поверхні.Відколовся шматок шлаку.Під ним блиснув темний метал.Андрій завмер.Провів пальцем по поверхні.Потім усміхнувся.
  — Є.
  Тар подивився на нього.Андрій показав на грудку.Потім на руду.На піч.І нарешті — на метал.Тар зрозумів.Він торкнувся себе долонею в груди.Потім показав на інших.Це було їхнє.Вони зробили це разом.
                                                                                ***
   Андрій узяв грудку обома руками.Вона була важка.Нерівна.Залізо змішалося зі шлаком настільки, що відразу відокремити одне від іншого було неможливо.Але саме цього він і очікував.
  Це була криця.Не готовий металевий виріб.Не чисте залізо.Перший результат їхньої печі.Андрій подивився на неї ще раз.Потім — на піч.
  І раптом зрозумів, що ламати її не потрібно.Вона ще знадобиться.Тепер уже не як плавильна піч.Як горно.
                                                                              ***
   Він почекав, поки піч охолоне достатньо, щоб можна було працювати біля неї.Пошкоджену тріщину в стінці замазали свіжою глиною.Нижній отвір для подачі повітря залишили.Міхи теж нікуди не поділися.Андрій поклав у піч нове деревне вугілля.Тепер він не збирався завантажувати туди руду.Потрібно було лише створити гарячий жар.
  Крицю він поклав на камінь поруч.Взяв кам'яний молот.Показав Тару на піч.Потім на крицю.Імітував нагрівання.Потім удар молотом.Тар зрозумів.Андрій показав ще раз.Нагріти.Витягнути.Покласти на камінь.Вдарити.Знову нагріти.Знову вдарити.Тепер Тар уже сам повторив послідовність жестами.Андрій кивнув.
                                                                              ***
    Вони розпалили горно.Міхи знову почали подавати повітря.Вугілля швидко розігрілося.Андрій поклав невелику частину криці в найгарячіше місце.
   Тепер йому потрібно було навчитися ще одній речі — працювати з тим металом, який вони щойно отримали.
   Коли криця почала червоніти, Андрій витягнув її.Поклав на великий плаский камінь.Підняв молот.Перший удар був обережним.Відлетів невеликий шматок шлаку.Другий — сильніший.Ще шматок.Третій.Криця сплющилася зовсім трохи.Андрій повернув її.Знову удар.
  Тепер уже Тар спробував сам.Він ударив надто сильно.Криця відскочила.Андрій одразу зупинив його.Показав менший замах.Тар повторив.Цього разу вийшло краще.Андрій кивнув.
  Поступово вони почали працювати разом.Нагрівали.Проковували.Повертали.Знову нагрівали.Шлак відпадав невеликими шматками.Метал ущільнювався.
                                                                                 ***
    До вечора перша криця вже не була просто грудкою металу зі шлаком.Андрій кілька разів повертав її в горно, нагрівав до червоного кольору, діставав і проковував на пласкому камені. Після кожного нагрівання з поверхні відлітали шматки шлаку. Він не намагався зробити заготовку тонкою. Головним було інше — ущільнити метал і відділити від нього все, що можна було відбити.
   Коли криця охолола, Андрій поклав її на землю й довго розглядав.Вона стала меншою.Але тепер це був уже не просто шматок породи.Це був метал.Він узяв кам'яний молот і постукав по краю. Потім перевернув заготовку.
  — Непогано, — сказав сам собі.
  Тар стояв поруч.Андрій показав на крицю, потім  ніж, якого в них не було, і провів пальцем по повітрю, показуючи майбутнє лезо.
  Тар одразу зрозумів.Андрій похитав головою.
   — Не сьогодні.
  Він не хотів витратити перший отриманий метал на предмет, який міг зламатися від першого ж удару.Спочатку треба було зрозуміти, наскільки цей метал придатний для роботи.Тому він відокремив невелику частину криці.
   Її знову нагріли.Андрій поклав шматок на камінь і почав обережно розтягувати його ударами. Не робив лезо. Просто намагався отримати довгу вузьку заготовку.
  Метал піддавався.Не легко.Але піддавався.Андрій кілька разів зупинявся, знову нагрівав заготовку і продовжував.До кінця дня вони отримали невеликий грубий металевий стрижень із потовщенням на одному кінці.
    Це ще не був ніж.І навіть не готовий інструмент.Але Андрій уже знав, що з нього можна буде щось зробити.
  Він підняв заготовку.Подивився на Тара.Потім показав на неї й сказав:
  — Перше залізо.
  Тар повторив:
  — Перше залізо.
  Андрій кивнув.Він вирішив, що саме з цієї першої криці зробить перший ніж.Не красивий.Не гострий, як сучасний сталевий ніж.Простий, грубий, із товстим лезом.Але справжній.І якщо він витримає роботу, це буде доказом, що їхня піч дала не просто метал, а матеріал, із якого можна робити речі.
  А решту криці вони поки не чіпатимуть.Вона була потрібна для наступних проб.
   Андрій уже розумів головне: перша виплавка дала їм не готову відповідь.Вона дала їм можливість ставити нові запитання.