Там, де починається дім

Розділ 28.Перша піч

  Після того як Андрій знайшов руду, він кілька днів майже не говорив про неї.Не тому, що забув.Навпаки.Він думав про неї постійно.
  Темні шматки каменю стояли перед очима навіть тоді, коли він займався іншою роботою. Андрій уявляв вогонь, вугілля, повітря, температуру. Прикидав, що можна зробити з того, що є в поселенні, а чого бракує.
  Найбільше бракувало одного — печі.Він знав: просто кинути руду у звичайне вогнище марно. Потрібне сильніше й зосереджене тепло, а головне — постійна подача повітря.Тому починати треба було не з руди.
 А з палива.
                                                                                  ***
    Андрій вибрав суху деревину.Переважно дуб і граб.Він показував Тару, які шматки брати, а які відкладати. Для звичайного вогнища різниця була невеликою, але тепер деревину треба було перетворити на інше паливо.
 Андрій узяв один шматок, потім другий.Перший відклав.Другий поклав до окремої купи.
 — Добре.
  Потім показав приблизний розмір майбутніх полін.Не надто товсті.Не надто тонкі.Тар уважно стежив за його руками.Андрій повторив пояснення ще раз.Потім втретє.
  Так він колись пояснював дітям складну річ у школі: спочатку показати, потім дати повторити, а вже після цього виправляти помилки.До роботи приєдналися ще кілька чоловіків.Деревини знадобилося багато.
                                                                                           ***
   Її склали в невисоку купу, накрили землею та дерном, залишивши невеликі місця для виходу диму.
  Андрій розпалив деревину.Потім уважно стежив за процесом.Коли з одного боку полум'я ставало сильнішим, він показував, де потрібно додати землі. Якщо диму ставало замало, обережно відкривав невеликий отвір.
  Тут не можна було поспішати.Деревина мала не просто згоріти.Вона повинна була перетворитися на деревне вугілля.
   Через багато годин відкритого полум'я вже майже не було. Залишився густий дим.Андрій загасив місця, де вогонь пробивався назовні, і залишив купу охолоджуватися.
  Наступного дня вони обережно розкрили її.Під шаром землі лежали чорні шматки.Легкі.Пористі.Деякі розламувалися від сильного натискання, але більшість залишалася цілою.
  Андрій узяв один шматок і підняв його.Показав Тару.Потім на вогонь.
 — Вугілля.
 Тар повторив:
 — Вугілля.
 Андрій кивнув.Тепер у них було паливо.
                                                                                           ***

  Наступним кроком була піч.Місце вибрали трохи осторонь від житла, щоб у разі невдачі вогонь не перекинувся на поселення.
   Андрій знайшов ділянку з доброю глиною.Зібрали каміння, принесли воду.
  Спочатку зробили невеликий круглий фундамент.Потім почали піднімати стінки.
   Глину змішували з дрібною травою та сухим рослинним матеріалом. Андрій не знав, наскільки міцною вийде конструкція, тому робив стінки товстішими, ніж у звичайній печі для побутових потреб.
  У нижній частині залишили отвір.Андрій показав на нього.Потім зробив руками рух, ніби дме.Тар зрозумів.Повітря мало надходити прямо до вугілля.
   Вище залишили внутрішній простір, куди можна буде шарами завантажувати вугілля та руду.
   Коли піч почала набувати потрібної форми, Андрій відійшов убік.Вона була невисокою, грубою, нерівною.
  Але це вже була не просто яма для вогню.Це була піч.
                                                                                           ***
   Тар уже збирався покласти всередину вугілля, але Андрій підняв руку.
  — Ні.
  Тар зупинився.Андрій торкнувся долонею стінки.Потім показав на вогонь.Похитав головою.Знову торкнувся глини.Вона була ще сирою.Андрій показав воду, потім глину, а тоді зробив руками повільний рух, ніби щось поступово висихає.Тар зрозумів.
  Піч потрібно було просушити.
                                                                                            ***
   Андрій не поспішав.Перший час піч просто залишили відкритою. Сонце нагрівало її зовнішні стінки, а вітер забирав вологу.
   Наступного дня вони почали сушити її вогнем.Але дуже обережно.На дно поклали трохи сухої трави та дрібних трісок.
  Андрій підпалив.Полум'я було маленьким.Тар дивився на нього з подивом.Для звичайного вогню такий жар був майже непотрібним.
 Андрій показав на стінку, потім на маленький вогонь і повільно провів рукою вгору.Повільно.Не поспішати.Тар кивнув.
  Вони стежили за піччю.Через деякий час почувся тихий звук.Трісь.На внутрішній стінці з'явилася тонка тріщина.Андрій одразу погасив вогонь.Він очікував цього.Поки глина ще була теплою, взяв трохи густої глини й замазав тріщину.Піч залишили до наступного дня.
  Потім знову дали їй невеликий жар.І знову залишили охолонути.Так повторювали кілька разів.Піч поступово втрачала вологу.Глина ставала твердішою.Дрібні тріщини більше не розходилися.
  Андрій кілька разів простукав стінку пальцями.Звук став сухішим і твердішим.
  Тепер можна було випробувати її на сильнішому жарі.
                                                                                             ***
    Після того як піч висохла, Андрій зрозумів, що наступна проблема буде не з рудою.Повітря.Вогню мало.Щоб отримати достатньо високу температуру, треба було постійно подавати повітря в нижню частину печі.
  Спочатку вони просто махали шматками кори біля вогню.Цього вистачало для звичайного багаття.Для печі — ні.Андрій кілька хвилин дивився на полум'я, потім узяв шматок шкіри.Він уже знав, що з неї можна зробити міх.
  Але просто зшити шкіру недостатньо.Міх мав набирати повітря і випускати його в одному напрямку.
  Він розклав шкіру на землі й почав пояснювати Тару жестами.Спочатку показав, як вона повинна складатися.Потім руками показав рух:розкрити,стиснути,розкрити,стиснути.
  Тар уважно дивився.Андрій узяв дерев'яний вуглик і намалював на землі приблизну форму.
    Дві майже однакові половини.Широкі посередині.Вужчі біля одного кінця. Він залишив отвір з одного боку і ще один — з протилежного.
   Потім узяв кам'яний ніж.
                                                                                      ***
  Шкіру спочатку треба було підготувати.Вони вибрали досить товстий, але не пересушений шматок. Андрій кілька разів зігнув його руками.Якщо шкіра тріскалася — відкладав.Якщо залишалася гнучкою — залишав.Потім вони вирізали дві однакові половини.
   Не ідеально однакові.Але настільки близькі за формою, наскільки дозволяла ручна робота.
  Краї Андрій наклав один на один.Пояснив:
  — Тут шити.
 Показав пальцем уздовж краю.Але не весь край.Біля одного кінця залишив невеликий отвір.Саме через нього міх мав набирати повітря.На другому кінці залишили місце для сопла.
  Тепер почалася найважча робота.Потрібно було зробити шов, який не пропускав би повітря.
  Андрій проколював шкіру кістяною голкою.Тягнув через отвір міцну сухожильну нитку.Затягував.Наступний отвір.Ще один стібок.Тур сидів поруч і дивився, як голка зникає в шкірі й знову виходить.Андрій помітив його погляд.
  — Дивись.
  Зробив один стібок дуже повільно.Потім другий.
 — Один.
  Показав пальцем.
 — Два.
 Тур повторив:
 — Один. Два.
 Андрій усміхнувся.
  Робота тривала довго.Особливо біля закруглених кінців.Там шкіра збиралася складками, і шов хотів розходитися.Довелося прошивати щільніше.Коли половини були майже з'єднані, Андрій залишив невеликий отвір для впускного клапана.
   Сам клапан зробили зі шматка тонкої шкіри.Його прикріпили зсередини так, щоб під час розкриття міх міг набрати повітря, а при стисканні клапан притискався до отвору й не давав повітрю виходити назад.
  Андрій кілька разів перевірив його пальцем.Відкрити.Закрити.Відкрити.Закрити.Працював.
   Тепер залишалося зробити сопло.Для цього використали коротку дерев'яну трубку.Її ретельно обробили, щоб усередині не залишилося трісок.Один кінець трубки вставили в отвір міхів.Місце з'єднання промазали густою глиною, змішаною з волокнами рослин.Навколо нього щільно обгорнули шкіру.Потім ще раз обмотали сухожиллям.
  Андрій дочекався, поки глина трохи підсохне.Після цього взяв міх обома руками.Розкрив його.Стиснув.З дерев'яної трубки вийшов слабкий струмінь повітря.Андрій завмер.Ще раз.Розкрив.Стиснув.Повітря вдарило йому в долоню.Він усміхнувся.
  — Є.
 Тар повторив його жест.Він теж спробував.Спочатку занадто сильно стиснув міх.Шкіра перекосилася.Повітря пішло назад через впускний отвір.Андрій похитав головою.Показав на клапан.Потім повільно продемонстрував правильний рух.Спочатку міх треба було розкрити.Дати йому набрати повітря.Потім плавно стиснути.Тар повторив.
   Цього разу з сопла вийшов рівний струмінь.
                                                                                           ***
   Перший міх вони перевірили біля маленького вогню.Андрій поклав сопло біля жару.Тар почав працювати.Полум'я відразу нахилилося.Стало яскравішим.Андрій кивнув.Але майже одразу помітив проблему.Через кілька десятків рухів шов біля одного кінця почав пропускати повітря.Шкіра там розійшлася.Андрій зупинив Тара.Підняв міх.Показав на місце пошкодження.
  — Погано.
  Він не сердився.Навпаки, уважно розглядав розрив.Запам'ятовував.Тут шов був занадто рідким.Тут шкіра натягувалася.Тут отвір для сопла був завеликий.Він узяв глину.Замазав місце.Але знав, що це лише тимчасово.
  Для справжньої роботи потрібен другий міх.
                                                                                          ***
   Другий зробили вже трохи інакше.Шов зробили частішим.Краї шкіри наклали один на один ширше.Сопло підігнали точніше.Навколо з'єднання використали більше волокон і глини.Андрій також змінив форму.Перший міх був майже плоским.
   Другий зробили ширшим посередині, щоб він набирав більше повітря.Коли його завершили, Андрій знову провів перевірку.Розкрити.Стиснути.Розкрити.Стиснути.
   Жодного свисту.Жодного помітного витоку.Він підніс міх до обличчя й стиснув його.Повітря вдарило в очі.Андрій кивнув.Тепер були потрібні два.
 Він поставив їх поруч.Показав Тару на перший.Потім на другий.Стиснув один.Поки він розправлявся — другий.Потім знову перший.Андрій робив рухи повільно, щоб Тар запам'ятав порядок.
  — Один.
 Стиснув перший.
 — Два.
 Стиснув другий.
 — Один.
 Знову перший.
— Два.
Другий.
  Тар повторив.Спочатку збився.Потім знайшов ритм.Повітря пішло до вогню майже безперервно.Полум'я витягнулося вгору.Стало яскравим.Андрій дивився на нього і відчував тихе задоволення.
  Не від самого міху.Від того, що вони змогли зробити річ, якої до цього не було.Шкіра.Дерево.Сухожилля.Глина.І правильна послідовність рухів.
  Усе просте.А разом — інструмент.
 Андрій подивився на Тара.
 — Тепер можна піч.
 Тар кивнув.Адрій ще раз перевірив обидва міхи.Потім подивився на купу руди.На деревне вугілля.На висохлу глиняну піч.Теер у них було все.
 Злишалося дати вогню достатньо повітря.
                                                                                       ***
  Залишило зробти інструмент для подальшої роботи з металом.Адрій знав, що після виплавки він не отримає красивий шматок чистого заліза.У печі має утворитися криця — грудка заліза, змішаного зі шлаком.Її доведеться проковувати.Для цього потрібен молот.
  Вони вирушили до кам'янистого місця біля річки.Андрій вибрав кілька важких уламків.Перший розколовся після кількох ударів.Другий почав кришитися по краях.Третій витримав.Андрій довго тримав його в руках.Прикинув вагу.
  Потім показав Тару рух удару.Камінь мав бути достатньо важким, але не настільки великим, щоб людина не могла ним працювати.Зробили кілька молотів.Один важчий.Два менші.До них прикріпили дерев'яні ручки.Андрій кілька разів сильно вдарив одним молотом по каменю.Кріплення витримало.Він кивнув.
  — Буде.
  Тар узяв молот і спробував сам.Глухий удар розійшовся навколо.Андрій дивився на нього й думав, що це вже не просто камінь.Це був перший інструмент для роботи з металом.
                                                                               ***
   До вечора біля печі все було підготовлено.Окремо лежало деревне вугілля.Поруч — подрібнена руда.Далі — сухі дрова, глина для ремонту, шкіряні міхи та кам'яні молоти.
  Андрій узяв один шматок руди.Потім розтер його між каменями, відбираючи дрібніші шматки.Він не хотів засипати в піч великі уламки.Чим рівномірнішим буде матеріал, тим легше буде контролювати процес.Чоловіки дивилися на нього.Андрій показав на вугілля.Потім на руду.Зробив рух руками — шар за шаром.Тар кивнув.
 Він уже розумів.
                                                                                ***
   Наступного ранку Андрій знову перевірив піч.Торкнувся стінки.Провів пальцями по зароблених тріщинах.Постукав.Піч була сухою.Він заглянув усередину.Нічого не відшарувалося.Андрій видихнув.
  Тепер можна було починати.
   Він поклав на дно перший шар деревного вугілля.Тар і двоє чоловіків стали біля міхів.Андрій показав ритм.Натиснути.Повернути.Натиснути.Повернути.
  Спочатку вони працювали нерівномірно.Андрій зупинив їх і показав повільніше.Потім швидше.Знову повільніше.Поступово рухи стали узгодженими.
  Вогонь усередині печі загудів.Червоне світіння стало яскравішим.Андрій підняв першу жменю руди.Затримав її в руці.Подивився на Тара.Потім висипав у піч.Зверху поклав новий шар вугілля.Ще руда.Ще вугілля.Поступово піч наповнювалася.
  Андрій уважно стежив за жаром.Він знав, що зараз починається найскладніше.Вони зробили все, що могли.Заготовили паливо.Побудували піч.Висушили її.Зробили міхи.Підготували руду.Зробили молоти.
   Але чи зможуть вони витягнути метал із цього каменю — цього Андрій поки не знав.Він узяв кам'яний молот і поклав його поруч.
  Тепер залишалося чекати.І не дати вогню згаснути.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше