Розділ 27.Те,що лежить під ногами

   Наступного ранку Андрій знову пішов до місця, де вперше відкрив очі.Цього разу він дивився на нього зовсім інакше.
   Раніше це було просто місце.Холодна земля.Трава.Дерева.Невеликий схил біля води.Саме тут він побачив ту дивну істоту, саме тут спалахнуло світло, і саме звідси почалося все, що змінило його життя.
  Тепер він знав приблизно, де знаходиться.І тому хотів перевірити ще одну річ.
   Кар'єр.Він знав його назву.Не знав точної відстані.Але пам'ятав місцевість.Перед перенесенням він був неподалік від невеликого залізорудного кар'єру. Там, де починався промисловий об'єкт, змінювався рельєф, з'являлися насипи, дорога, техніка.
  Тепер нічого цього не було.Але руда мала залишитися.Якщо він справді опинився там, де думав, земля повинна була це підтвердити.
                                                                             ***
  Він пояснив Тару жестами, що хоче подивитися на каміння неподалік.Тар спочатку не зрозумів.Андрій показав на землю.Потім узяв камінь.Показав на себе.Пішов кілька кроків.Зупинився.Підняв інший камінь.Повернувся.Показав його Тару.
  — Камінь.
  Тар повторив своє слово.Андрій кивнув.Потім показав на камінь і на себе.
  — Дивитися.
  Тар щось відповів.
  Андрій не зрозумів, але жестом показав: ідемо разом.Цього разу Тар узяв із собою ще одного чоловіка.Вони пішли від річки в бік місця, де Андрій прокинувся.
                                                                            ***
   Він пам'ятав загальну картину.Тоді його увага була зовсім не там.Він боявся.Не знав, де знаходиться.Не розумів, що сталося.Йому було холодно, хотілося пити, голова була зайнята лише одним питанням: де всі?
 Тепер він ішов тим самим місцем і міг нарешті дивитися під ноги.Ґрунт тут був неоднаковий.Місцями темний.Місцями світліший.Подекуди з-під тонкого шару землі виступало каміння.
  Андрій присів.Підняв один уламок.Сірий.Звичайний.Відклав.Другий був важчий.Темніший.На свіжому зламі виднілися дрібні блискучі зерна.Андрій потер поверхню пальцем.Потім ударив один камінь об інший.На зламі з'явилася темна, майже чорна поверхня з бурим відтінком.Він завмер.Не поспішав із висновком.Взяв ще один.Потім третій.
    Тут таких уламків було більше.Не багато.Але достатньо, щоб це перестало бути випадковим камінням.Андрій підвівся.Подивився на Тара.Показав на землю.Потім на каміння.
  — Залізо.
  Тар не зрозумів.Андрій повторив:
 — Залізо.
 І показав на уламок.Тар узяв його.Зважив у руці.Потім подивився на Андрія.Той похитав головою.Ні.Не просто цей камінь.
  Андрій присів і почав розгрібати землю біля коріння невеликого куща.Ще один уламок.Ще.Далі — дрібніші.Він не шукав метал.Він шукав саме "руду".
  І тепер почав розуміти, чому в майбутньому тут з'явився кар'єр.
                                                                   ***
  Вони пішли далі.Андрій уже не дивився на кожен камінь окремо.Він почав шукати закономірність.Там, де кам'янистий шар виходив ближче до поверхні, темних уламків ставало більше.На одному схилі їх майже не було.На іншому — траплялися постійно.Він підняв кілька шматків і розклав їх на землі.
  Тар спостерігав мовчки.Андрій показав на один.Потім на другий.Потім провів рукою вздовж схилу.
 — Тут.
 Поклав долоню на землю.
 — Тут.
  Показав трохи далі.
  — І тут.
 Тар подивився на схил.Потім сам нахилився й почав шукати.Знайшов уламок.Показав Андрію.Той кивнув.— Так.Тепер вони шукали вже разом.
 Спочатку клали знайдені шматки просто біля ніг.Потім Андрій запропонував складати їх в одному місці.Він показав Тару на купу каміння, потім на наступний уламок і зробив рух рукою в той бік.Тар зрозумів.До них приєднався другий чоловік.
  Робота виявилася важчою, ніж здавалося спочатку.Потрібно було не просто знаходити руду, а відкидати звичайний камінь, тягнути знайдене до одного місця, знову повертатися на схил.
  Минуло кілька годин.Купа поступово росла.Спочатку вона була завбільшки з людську долоню.Потім із кошик.Потім стала такою, що Андрій міг обхопити її руками лише частково.Він відійшов убік і подивився.Темні уламки лежали впереміш із невеликою кількістю звичайного каменю.
  Не чиста руда.Але для першої спроби — більш ніж достатньо.Андрій узяв один із найбільших шматків.Провів пальцем по свіжому зламу.
  — Оце вже можна пробувати.Тар подивився на нього.
 Андрій показав на купу.Потім на вогонь, ніби розпалював його.Після цього зробив рух, наче щось виходить із каменю.Тар не зрозумів усієї думки, але побачив знайомий жест вогню.Кивнув.
                                                                           ***
   Проте Андрію було цікаво не тільки те, що лежало зверху.В одному місці він помітив темну смугу, яка зникала під землею.Він присів і почав обережно розгрібати ґрунт руками.Спочатку показався ще один шматок.Потім другий.Далі — тверда темна порода.Андрій розчистив її трохи ширше.Жила йшла вниз.
  Він провів пальцем по її краю, потім показав Тару.Той нахилився.Спробував відколоти шматок каменем.Не вийшло.Андрій похитав головою.Не зараз.
В іншому місці сталося те саме.Рудний прошарок виходив на поверхню, а потім ховався під землею.Десь він був тонким.Десь ширшим.Андрій швидко зрозумів головне: те, що вони бачать, — лише верхня частина родовища.
  Під ногами могло бути набагато більше.Але для цього вже знадобилися б інші інструменти, більше людей і значно більше роботи.
  Він озирнувся на велику купу руди.Поки що цього вистачить.Не потрібно одразу лізти в землю.Спочатку треба навчитися працювати з тим, що вона сама віддала на поверхню.
                                                                             ***
   Ближче до полудня Андрій піднявся на невисокий пагорб.Звідси було видно річку.Ту саму, біля якої він уперше прокинувся.Далі, за деревами, починалася долина.Андрій довго дивився на місцевість.У пам'яті поступово складався сучасний пейзаж.
  Він пригадав дорогу.Пригадав поворот.Пригадав темну смугу кар'єру.Не сам кар'єр — його майже неможливо було уявити тут, серед лісу й трави.Але місце.Саме місце.Воно збігалося.
  Андрій опустив погляд на камінь у руці.Потім знову подивився на схил.Тепер усе сходилося занадто добре.Річка.Граніт.Злиття з великою річкою.Характерний поворот долини.Місце, де він опинився.І залізорудні породи під ногами.
   Одна ознака могла бути випадковістю.Але все разом уже було доказом для нього самого.Андрій стиснув камінь у долоні.Він не знав, наскільки далеко простягається це родовище.Не знав, скільки тут руди.Не знав, чи придатна вона для виплавки тим способом, який він пам'ятав. І тим більше не знав, чи зможе колись пояснити іншим, що саме вони тримають у руках.
   Але одне тепер було майже безсумнівним.Він опинився саме там, де думав.
                                                                             ***
   Андрій ще раз подивився в бік річки.Потім на пагорб.Потім на велику купу темних уламків.Йому раптом стало трохи не по собі.
 У сучасному світі це місце було знайоме йому зовсім з іншої причини.Тут працювали машини.Люди добували руду.Вантажили її.Вивозили.Для нього це був просто кар'єр, частина знайомого краєвиду.А тепер він стояв на тому самому місці, коли все це було ще попереду.Дуже далеко попереду.
  Андрій повільно присів і провів пальцями по землі.Під цією травою вже лежала руда.Вона лежала тут задовго до того, як люди дали їй назву.Задовго до того, як сюди прийшли машини.І тепер він знав про неї.Але не знав, чи варто говорити про це іншим.
  Поки що — ні.Спочатку треба було зрозуміти самому.
  Він підняв кілька найхарактерніших уламків і загорнув їх у шматок шкіри.Тар щось запитав.Андрій подивився на нього.Потім на велику купу руди.
  — Потім.
  Тар, звичайно, не зрозумів слова.Але, здається, зрозумів жест.Андрій сховав знахідку.
  Тепер у нього з'явилася нова думка.Не про те, як знайти залізо.А про те, "як добути його з каменю".І тут його десятирічний досвід металурга вперше перестав бути просто спогадом про минуле.
  Він міг стати частиною майбутнього.