Розділ 24.Вогонь

   Того вечора Андрій довго не міг заснути.Не через холод.І не через шум.У голові знову повертався той уламок.Чорний, важкий, із дивним металевим блиском на зламі.Він лежав у пам'яті окремо від усього іншого.Від річки.Від поля.Від вербових прутів.Від дітей.Від людей, серед яких Андрій поступово звикав жити.
  Він не забув про нього.Просто останніми днями було важливіше інше.Але тепер думка повернулася сама.Металург у ньому не міг залишити таку річ без уваги.Особливо після того, що сказав чужинець.Не гріти.Небезпечно.
  Андрій перевернувся на бік.
 — От і не грій, — тихо сказав він сам собі.
 Потім зітхнув.Звичайно, саме це він і хотів зробити.Не через цікавість заради цікавості.Йому потрібно було зрозуміти хоча б щось.Що це за матеріал?Чому він такий важкий?Чи справді це метал?Чому він опинився після падіння з неба?І головне — чому люди, які прийшли сюди, знали, що його треба шукати?
                                                                     ***
  Наступного ранку Андрій знайшов Тара.Показав йому уламок.Тар одразу перестав усміхатися.Він щось різко сказав.
  Андрій відповів спокійно:
 — Вогонь.
  Показав на уламок.Потім на вогнище.Тар похитав головою.Він узяв Андрія за зап'ястя й відвів руку від уламка.
 Андрій кивнув.
 — Я знаю.
 Потім показав: маленький вогонь.Окремо.Далеко від житла.Без людей поруч.Тар мовчав.Андрій не наполягав.
  Через деякий час Тар покликав ще двох чоловіків.Вони пішли разом за межі поселення.
                                                                      ***
   Місце для випробування вибрали на голій ділянці землі.Подалі від житла, сухої трави й запасів.
  Андрій виклав кілька каменів колом.Посередині насипали деревне вугілля.Поруч поклали глиняну пластину.Він хотів зробити все максимально просто.Ніякого великого вогню.Ніякої ями.Ніякого металевого посуду.Тільки невелике нагрівання й спостереження.Один із чоловіків приніс дві дерев'яні трубки для піддування.
  Андрій показав, як працювати ними по черзі.Полум'я стало яскравішим.Вугілля почервоніло.Андрій поклав уламок на глиняну основу.Спочатку нічого не сталося.Він сидів навпочіпки й уважно дивився.Поверхня залишалася темною.
  Тар стояв за кілька кроків.Ще один чоловік тримав піддувало.Час ішов.Андрій уже почав думати, що чужинець просто перебільшував.
  Потім на поверхні уламка з'явилося слабке червоне світіння.Андрій нахилився ближче.Світло йшло не від усієї поверхні.Тонкі нерівні лінії проступили всередині темного матеріалу.Наче щось світилося під оболонкою.
 Андрій завмер.
  — Цікаво...
 Тар сказав щось різке.Андрій підняв руку.
  — Ще трохи.
 Він не встиг договорити.Уламок спалахнув.Не яскраво, але різко.Короткий синьо-білий спалах ударив по очах.Одразу пролунав сухий тріск.Вогонь пригас.Чоловік із піддувалом відсахнувся й упав на землю.Тар зробив крок назад.Андрій теж.
  Ніхто не рухався.Декілька секунд було чути лише річку здалеку.Потім Андрій повільно підвівся.
  — Не чіпати.
  Цього разу Тар не потребував перекладу.Вони чекали.
                                                                              ***
   Коли уламок охолонув, Андрій підійшов до нього.Він залишився цілим.На поверхні з'явилася тонка світла смуга.Андрій узяв камінь.Провів ним по уламку.Потім сильніше натиснув.Матеріал майже не подряпався.Він спробував ще раз.Ледь помітний слід.
   Андрій сів.Він не знав, що це.І тепер знав ще менше, ніж до випробування.Звичайне нагрівання не пояснювало спалаху.Але й зробити висновок про склад матеріалу він не міг.Не було ні приладів, ні лабораторії.Навіть нормальної печі для високих температур.  Він міг лише спостерігати.
  Тар підійшов ближче.Подивився на уламок.Потім на Андрія.І показав рукою: більше не треба.
 Андрій кивнув.
  — Не треба.Він узяв уламок і загорнув його в шматок шкіри.
  Цього разу без жодного бажання перевірити щось іще.
                                                                        ***
  Дорогою назад Тар ішов мовчки.Андрій теж.Коли вони підійшли до поселення, Тур вибіг їм назустріч.Побачив Андрія.Потім Тара.Щось запитав.Тар відповів.
  Тур подивився на Андрія.Той усміхнувся.Хлопчик одразу заспокоївся.Андрій раптом зрозумів просту річ.
  У нього більше не було права ризикувати так, як він ризикував би сам.Тепер його помилки могли налякати дітей.Могли поранити Тара.Могли завдати шкоди всім.
  Він подивився на загорнутий уламок.Таємниця нікуди не поділася.Але могла почекати.Річка не чекала.Поле не чекало.Запаси не чекали.І люди теж.
  Андрій сховав уламок подалі.Потім пішов допомагати Тару лагодити вершу.