Розділ 21.Припаси

  Наступного ранку Андрій насамперед пішов перевірити рибу.Ніч була прохолодною, без дощу. Під навісом риба вже підсохла, шкіра стала твердішою, а м'якоть — щільнішою.Андрій узяв найбільший шматок, зігнув його пальцями.Ще вологий усередині.Він показав на рибу, потім на сонце.Жінка, яка саме проходила поруч, зрозуміла жест і кивнула.Рибу знову винесли під навіс, де гуляв вітер.
  Ту, що коптилася над слабким димом, Андрій перевірив окремо. Вона вже мала легкий запах диму, але не пересохла.
  Так було краще.Не треба було поспішати.Він давно знав із домашнього досвіду: продукти часто псуються не тому, що люди не вміють їх зберігати, а тому, що намагаються зробити все швидше, ніж дозволяє сама їжа.
                                                                                  ***
  Після риби він звернув увагу на інше.Великі глиняні посудини з зерном стояли просто на підлозі одного з житлових приміщень.Андрій присів біля них.Дно було сухим, але поруч із стіною відчувалася вогкість.Він провів пальцями по землі.Потім подивився на посудину.Показав на каміння.На посудину.Потім підняв руку.
  Тар, який стояв поруч, не відразу зрозумів.Андрій узяв два плоскі камені, поклав їх поруч і поставив зверху невелику посудину.Вона вже не торкалася землі.Тар подивився.Помацав під камінням.Потім кивнув.Вони переставили кілька великих посудин на прості кам'яні підставки.
   Це не вирішувало всіх проблем, але принаймні зменшувало контакт із сирою землею.
                                                                                  ***
  Пізніше Андрій уперше побачив запасне сховище.Воно було трохи осторонь поселення.Невелика заглибина в землі, накрита плетеним щитом і засипана зверху тонким шаром рослинного матеріалу.
  Тар відкрив його.Всередині стояли посудини.Зерно.Горох.Сухі рослини.Кілька коренеплодів.
  Андрій присів.Оглянув усе уважніше.Запаси були не просто складені абияк.Усе мало своє місце.Одні посудини використовували для їжі.Інші — для зерна, яке мали посіяти.Ще частина була недоторканним резервом.
 Андрій показав на три різні групи.
  — Їсти?
 Тар кивнув.
 — Сіяти?
 Тар теж кивнув.
 Потім Тар показав на третю.Сказав слово.Андрій повторив.
   — Запас?
 Тар усміхнувся.Це слово Андрій ще не знав напевно, але сенс зрозумів.
  Вони не жили від одного дня до іншого.Вони думали про наступний.
                                                                           ***
   Біля сховища Андрій помітив сліди.Маленькі.Дуже маленькі.На землі.Він присів і показав Тару.Той одразу нахмурився.Гризуни.
  Андрій оглянув стінки сховища.Потім щілини.Потім посудини.Там, де було зерно, вони мали особливу проблему.Андрій не знав, які саме способи боротьби з ними використовували тут, але одну річ розумів точно: якщо миші знайдуть запас, вони повернуться.
  Він показав на щілину.Потім засипав її землею.Тар покликав іншого чоловіка.Через кілька хвилин щілину вже закрили глиною.
                                                                            ***
  Увечері Андрій побачив трави, які сушили під дахом.Одні висіли пучками.Інші лежали на плетених підстилках.Частину він упізнав, частину — ні.
 Мара підійшла й почала називати їх.Андрій повторював.Не все виходило.Вона сміялася, коли він перекручував слово.Він навмисно повторив його ще гірше.Мара засміялася сильніше.
  — От і добре, — сказав Андрій українською.
  Вона не зрозуміла.Але зрозуміла тон.
                                                                          ***
   До вечора вони почали готувати м'ясо.Частину з'їли запеченим.Іншу порізали тонкими смужками.Андрій допоміг розкласти їх там, де проходило повітря.Тар показав на слабкий дим.М'ясо теж можна було підкоптити.
  Андрій кивнув.Він не наполягав на одному способі.Те, що добре працювало з рибою, не обов'язково однаково добре працювало з м'ясом.Тонкі шматки швидше висихали.Товстіші доводилося довше тримати в сухому повітрі або слабкому диму.Важливо було не залишити всередині зайву вологу.І не підпалити продукт.
  Здавалося б, проста річ.Але за нею стояли дні досвіду.
  Коли сонце вже сідало, Андрій сидів біля входу до свого житла.Перед ним лежав маленький камінь.Він проводив по ньому пальцем, думаючи про те, скільки різних речей треба було враховувати одночасно.
   Їжа.Вода.Зерно.Сховище.Миші.Дощ.Холод.Вогонь.Люди.Розподіл.Навіть хороша риболовля могла стати проблемою, якщо не знати, що робити з уловом.
  Він подивився на поселення.Тепер йому було зрозуміло, що виживання тут не складалося з одного великого секрету.Воно складалося з сотень дрібних рішень.І кожне неправильне рішення могло коштувати дорого.
 Тар сів поруч.Вони деякий час мовчали.Потім Тар показав на рибу, яка сушилася під навісом.Показав на зерно.На людей.І поклав руку на землю.Андрій зрозумів.Усе це треба було зберегти.Не просто сьогодні.До завтра.До наступного сезону.До зими.Він кивнув.
 А потім несподівано для себе подумав про власний дім.Про Ольгу.Про Валентина.Про Єлизавету.Про Максима.
 Думка прийшла тихо, без колишнього болю.Він не знав, чи побачить їх колись.Але тепер уперше дозволив собі думати не тільки про втрату.А й про те, що життя, яке залишилося тут, теж потребує від нього відповідальностіЗа рибу.За зерно.За дітей.За людей, які пустили його до свого вогню.
   Андрій подивився на темніючий берег.Завтра треба було йти на поле.Там теж напевно вистачало проблем.