Розділ 20.Чотирі верші

   На світанку річка була спокійною.Андрій прокинувся від голосів біля входу. Спочатку подумав, що в поселенні щось сталося, але почув знайомий сміх Тура і одразу зрозумів: настав час перевіряти верші.
  Тар уже чекав.Андрій вийшов назовні, взяв коротку палицю й пішов за ним.
  Чотири верші вони розставили напередодні в різних місцях. Одну — на швидшій течії біля берега, другу — в заводі, третю — там, де дно різко опускалося, а маленьку — на мілководді.
  Тепер треба було дізнатися, чи правильно вони вибрали місця.Першою перевіряли ту, що стояла біля берега.
Тар зайшов у воду.Він підняв вершу й одразу покликав Андрія.Усередині билося кілька рибин.Не дуже великих, але живих і прудких.
  Тур аж підстрибнув.Андрій показав пальцями.
 — Один. Два. Три...
  Він порахував до шести.Тур повторив.Потім Тар додав ще одну рибину, яку Андрій не помітив.
 — Сім.
  Тур розсміявся.
 — Сім, — повторив Андрій.
  Він навмисно не поспішав рахувати вдруге. Хотів, щоб хлопчик сам перевірив.Тур загнув пальці й почав рахувати.Цього разу правильно.Андрій кивнув.
   — Добре.
                                                                              ***
  Друга верша дала менше риби.Зате дві були значно більші.Тар витягнув їх на берег, і чоловік, який пішов із ними, задоволено поплескав його по плечу.
 Андрій подивився на річку.Виходило цікаво.Там, де води було більше, риба не обов'язково траплялася частіше. Важливими були течія, глибина, дно і шлях, яким риба рухалася.
  Він згадав учорашню розмову жестами.Місце.Річка.Риба.Все було пов'язано.
  Андрій показав Тару на третю вершу.Той кивнув.
                                                                             ***
  Третя виявилася майже порожньою.У ній сиділа лише одна маленька риба.Тур подивився всередину й розчаровано знизав плечима.Андрій присів біля нього.
  — Не вийшло.
 Хлопчик повторив слово, яке знав.
 — Не.
 Андрій кивнув.
 — Так. Не вийшло.
  Тур подивився на третю вершу, потім на річку.Несподівано взяв палицю й почав показувати інше місце нижче за течією.Андрій зрозумів, що хлопчик щось пропонує.Він подивився на Тара.Тар спочатку мовчав.Потім посміхнувся і кивнув.
    Вони переставили вершу.
                                                                          ***
 Четверта, маленька, була найповнішою.Риби було стільки, що частина заплуталася біля входу.Тар витягнув її обережно, щоб не пошкодити плетіння.Андрій допоміг висипати улов у кошик.Вони дивилися на нього кілька секунд мовчки.Потім Тар сказав щось до чоловіків.Ті засміялися.
   Тур почав рахувати.
 — Один.
 Ще риба.
 — Два.
  Ще.
 — Три.
 Андрій підхопив.
— Чотири.
 Тур подивився на нього.
 — П'ять.
 Андрій засміявся.
 — Шість.
  Тепер вони рахували разом, збиваючись, виправляючи один одного і час від часу навмисно називаючи неправильне число.
                                                                       ***
  До поселення вони повернулися з повними кошиками.Люди почали сходитися ще до того, як рибу встигли розкласти.Тепер уже ніхто не дивувався самим вершам.Їх сприймали як звичайні речі.
  Андрій помітив це майже випадково.Кілька днів тому люди зупинялися біля кожної його роботи, розглядали, торкалися, радилися.Тепер одна жінка просто взяла вершу, понесла до води й сказала щось іншій.Наче так було завжди.
 Андрій усміхнувся.Мабуть, саме цього він і хотів.Щоб зроблена ним річ перестала бути його особистою дивиною й стала частиною життя поселення.
                                                                        ***
  Проблема з'явилася трохи пізніше.Риби було багато.Надто багато, щоб з'їсти все за один день.Тар поставив кошик перед Андрієм.Потім показав на людей.На рибу.Похитав головою.Андрій зрозумів.
  — Не можна все з'їсти.
  Тар кивнув.Вони почали розкладати улов.Найменшу рибу залишили для сьогоднішньої їжі.Велику почали чистити окремо.Андрій показав на сонце, вітер і підняв рибу вгору.Потім на дах одного з укриттів.Сушити.Тар зрозумів.
  Інші вже знали цей спосіб, але тепер Андрій побачив, як вони це роблять.Рибу чистили, промивали, більшу розрізали.Потім нанизували або розкладали на простих дерев'яних конструкціях там, де проходив вітер.На ніч її треба було прибирати під накриття.
 Частину риби поклали вище від слабкого вогню.Не над полум'ям — у диму.Андрій одразу звернув увагу.Так було правильніше.Слабкий дим, тепло, але без прямого жару.Він мовчки допомагав.
                                                                           ***
  Під вечір поселення вже пахло рибою та димом.Діти бігали між житлами.Жінки перебирали улов.Чоловіки ремонтували сітку.Тар перевіряв нові верші.Тур сидів біля Андрія й рахував рибин, які вони залишили на завтра.Цього разу Андрій не помилявся навмисно.Хлопчик уже сам виправляв себе.
  Андрій дивився на нього й думав про те, як дивно все змінилося.Ще зовсім недавно він боявся зробити зайвий крок, щоб не викликати підозри.Тепер люди доручали йому роботу.Діти вчилися поруч.Його речі використовували всі.А його ім'я вже не вимовляли так, ніби воно належало чужій людині.
  Тар сів поруч.Поставив перед Андрієм шматок приготовленої риби.Сказав кілька слів.Андрій не зрозумів усіх.
 Але одне слово почув чітко.Те, яке вже знав.
   — Дім.
 Тар кивнув.
  Андрій подивився на людей навколо.Потім на річку.І вперше не подумав про те, як повернутися.Він подумав, що завтра треба буде перевірити, чи добре висохла риба.