Розділ 16.Троє

  Наступного ранку Андрій із Таром знову пішли до річки.Цього разу вони не поспішали. Після вчорашньої зустрічі Андрій розумів, що переслідувати чужих без потреби не варто. Вони вже знали, що ті рухаються вниз за течією, і цього поки було достатньо.На піску залишилися свіжі сліди.Три людини.Андрій присів і провів пальцем по одному з відбитків.
 — Свіжі.
  Тар кивнув.
  Вони пройшли ще трохи й побачили знак на стовбурі.Три короткі риски.Довга лінія вниз.Андрій усміхнувся.Тепер він уже не потребував пояснення.Троє.Униз.Вони пішли далі.
                                                                              ***
    Приблизно через годину річка зробила поворот.На протилежному березі з'явилися люди.Андрій одразу впізнав одного з них.Того самого чоловіка, з яким вони зустрілися вчора.Він стояв біля води.Двоє інших були трохи далі.Троє.Чоловік побачив Андрія.Підняв руку.Не привітанням — радше знаком, що побачив.Андрій відповів тим самим жестом.
    Тар стояв поруч зі списом, але не піднімав його.Між двома групами залишалася річка.Андрій показав униз за течією.Потім на чоловіка.Після цього показав два пальці й теж указав униз.Чоловік кивнув.Потім показав на себе.На двох інших.І знову вниз.Тепер усе було зрозуміло.Вони продовжували шлях.
  Андрій показав на поселення.Потім на себе.Після цього — вниз за течією.Чоловік зрозумів, що Андрій не збирається переслідувати їх.Він трохи опустив голову.Потім підняв руку відкритою долонею.Андрій повторив жест.Ніхто не зробив кроку вперед.
  Через кілька хвилин троє чужих рушили берегом.Андрій із Таром залишилися на місці. Вони дивилися їм услід, поки постаті не зникли між деревами.Тар щось сказав.Андрій зрозумів лише одне знайоме слово — річка.Він кивнув.
  — Так. Річка.
   Тар подивився на нього й усміхнувся.
                                                                           ***
     На зворотному шляху Андрій кілька разів зупинявся біля слідів.Тепер він уже не думав про чужих як про безпосередню загрозу.Принаймні не зараз.
    Їхня дорога йшла вниз за течією.Їхня мета була пов'язана з уламками.Андрій не знав, скільки їх вони вже знайшли і що робитимуть, коли зберуть усе.Але він більше не міг нічого змінити.Тому вперше за останні дні дозволив собі переключити увагу.
   Коли вони повернулися до поселення, його зустрів звичний шум роботи.Хтось тягнув воду.Двоє чоловіків лагодили огорожу.Мара сиділа біля глини.Діти бігали між оселями.Біля річки перевіряли верші.
   Андрій зупинився.Ще кілька днів тому він дивився на все це як на тимчасовий притулок.Тепер він уже бачив конкретні справи, які потрібно було зробити.Запаси.Риба.Зерно.Глина.Інструменти.Худоба.Поле.
    Він раптом зрозумів, що може бути корисним не лише тому, що знає, як полагодити сокиру чи сплести вершу.Він умів бачити, де процес можна зробити простішим.Де робота зайва.Де одна людина витрачає сили, хоча могли б працювати троє.Де дитину треба не сварити, а просто пояснити ще раз.Це було знайомим.Набагато знайомішим, ніж усе, що стосувалося чужих і уламків.
                                                                               ***
    Увечері Тур чекав на нього біля житла.Андрій присів.
  — Тур.
  — Андрій, — відповів хлопчик.
   Андрій показав на себе.Потім на поселення.Провів рукою навколо.
    — Дім?
   Тур кивнув.Андрій повторив:
  — Дім.
   Хлопчик усміхнувся.Потім потягнув Андрія за руку й повів до Мари.Біля неї стояв великий глиняний посуд.На боці була тріщина.Мара щось говорила, показуючи на неї.Андрій сів.Узяв посудину.Розглянув тріщину.Потім показав на глину.На воду.На вогонь.Мара зрозуміла не все, але залишилася поруч.Андрій почав показувати їй, як можна заповнити тріщину тонким шаром глини, дати виробу добре просохнути, а потім обережно випалити.Мара повторила рухи.
   Тур спостерігав.Андрій глянув на хлопчика.Той дивився дуже уважно.Учень.А може, вже й учитель.Андрій усміхнувся.Він не знав, куди приведе його ця дорога.Не знав, що сталося з уламками.Не знав, де зараз троє чужих.е знав, чи колись знову побачить Ольгу, Валентина, Єлизавету і Максима.
  Але сьогодні він міг зробити одну просту річ.Полагодити посудину.І навчити цього когось іншого.Можливо, саме так і починалося нове життя — не з великих рішень, а з речей, які ще можна було врятувати.