Розділ 9.Учень.

   Наступного ранку Андрій прокинувся від голосів біля входу. Сонце ще не піднялося високо, але поселення вже прокидалося: десь потріскував вогонь, хтось перегукувався біля річки, чулося мекання кіз.
  Він вийшов назовні й побачив Тура.Хлопчик стояв неподалік і чекав.
 — Тур, — сказав Андрій.
  Хлопчик кивнув.Андрій показав на себе.
  — Андрій.
  Тур усміхнувся.Тепер це вже була їхня маленька гра, але Андрій не поспішав робити з неї щось більше. Він знав: якщо дитині дати можливість самій повторити знайоме, знання закріплюється краще.Вони сіли біля оселі. Андрій виклав перед Туром кілька камінців.Один.Другий.Третій.Тур називав їх по черзі.Андрій додав четвертий.Хлопчик подумав і назвав число.Андрій кивнув.Потім навмисно прибрав один камінь, але продовжив рахувати так, ніби їх залишилося чотири.Тур одразу похитав головою.Андрій здивовано розвів руками.
    Хлопчик показав на каміння, потім на пальці й назвав правильну кількість.
 — Добре, — сказав Андрій.
    Тур усміхнувся.Тоді Андрій вирішив ускладнити завдання.Він виклав три камені й почав рахувати:
  — Один. Два. Три. П'ять.
   Тур завмер.Подивився на нього.Потім на камені.
  — Ні, — сказав хлопчик.
    Андрій зробив вигляд, що не розуміє.Тур показав три пальці.Андрій знову повторив неправильне число.Хлопчик уже сміявся.Так Андрій отримав підтвердження, що Тур не просто запам'ятав послідовність звуків. Він розумів зв'язок між словами та кількістю.
   Це було важливо.Хлопчик думав.Спостерігав.Перевіряв.І лише потім відповідав.Андрій упізнавав цей тип поведінки. У школі таких дітей іноді помилково вважали слабшими за тих, хто відповідав першим. Насправді вони просто не поспішали показувати те, що вже знали. Він не збирався повторювати цю помилку.
                                                                               ---
   Після рахунку Андрій змінив заняття.Вони взяли маленькі гілочки й почали викладати їх у ряд. Потім Андрій показував коротку та довгу, тонку й товсту. Тур повторював.Коли хлопчик почав відволікатися, Андрій не наполягав.
   Вони пішли до води.Тур кидав камінці, Андрій показував пальцями кількість кидків.Потім Тур сам почав показувати числа.Андрій навмисно помилявся, і хлопчик виправляв його.
  Через деякий час до них приєдналися інші діти.Тоді Андрій змінив правила. Показував предмет одному, а відповідати дозволяв тільки йому. Потім іншому. Діти поступово зрозуміли, що не треба перекрикувати одне одного.Андрій майже автоматично робив те, що робив колись у класі: давав кожному можливість відповісти, помічав, хто вже втомився, комусь спрощував завдання, а комусь додавав складності.
  Він не думав про це як про роботу.Це просто стало частиною його поведінки.
                                                                    ---
   Опівдні до них підійшла Мара.Вона принесла кілька предметів і сіла поруч.Спочатку вона повторила Андрієву гру.Поклала перед ним один камінь.Назвала слово.Потім додала другий.Знову назвала.Андрій повторював.Коли він помилився, Мара похитала головою.Андрій усміхнувся.
  — Добре. Ще раз.
 Вона повторила.Поступово він почав помічати закономірності у звучанні слів. Деякі він уже чув кілька разів у різних ситуаціях. Це давало змогу припускати значення, але Андрій навмисно перевіряв кожне припущення.Показував на предмет.Чекав.Потім використовував його в іншій ситуації.Якщо слово знову з'являлося там, де він очікував, запам'ятовував.Мова переставала бути суцільним потоком незрозумілих звуків.Вона починала розпадатися на окремі частини.
                                                                           ---
   Увечері Тар покликав Андрія до себе.Біля вогнища сиділо ще кілька чоловіків.На землі перед ними була намальована палицею схема.Річка.Поселення.Ліс.Андрій присів поруч.
   Тар показав на річку, потім провів лінію вниз за течією. Далі показав на ліс.Один із чоловіків додав кілька рисок.Андрій уважно дивився.Тар повторив кілька слів.Андрій не зрозумів усе, але почув знайоме слово, яке вже пов'язував із лісом.
  Потім Тар показав на землю, на сліди ніг і зробив жест рукою, ніби хтось іде.Небезпека.Андрій не був певен, але саме це значення найкраще відповідало попереднім подіям.Він показав на себе, потім на Тара і запитально підняв брови.Тар кивнув.Отже, він хотів, щоб Андрій зрозумів.
  Андрій показав п'ять пальців.Потім торкнувся вуха й повторив жест: ще раз.Тар зрозумів і повторив слово.Андрій повторив його сам.Ще раз.І ще.Тар спочатку здивовано дивився, але потім почав повторювати разом із ним.Вони обоє вчилися.
                                                                             ---
   Пізно ввечері, коли люди вже розходилися, Андрій повернувся до своєї оселі.Тур знову підійшов до нього.
 Хлопчик сказав:
 — Андрій.
  Потім:
  — Тур.
  Показав на вогонь.Назвав слово.Показав на воду.Ще одне слово.Потім сказав ту саму коротку фразу, яку вимовив напередодні.Андрій уважно подивився на нього.Тепер він знав значення кількох окремих слів, але все речення ще залишалося незрозумілим.Він міг би здогадатися.Але не став.
   Замість цього повторив лише ті слова, які вже знав, і показав на хлопчика, даючи зрозуміти: поясни.
   Тур спочатку задумався.Потім повів його до вогню.Показав на полум'я.Потім на себе.Потім на інших дітей, які гралися неподалік.Андрій уважно спостерігав.Щось починало складатися.Але остаточно він ще не був упевнений.Він усміхнувся Туру й показав жестом: завтра.Хлопчик кивнув.
     Коли Андрій залишився сам, він подумав про просте правило, яке багато років повторював дітям:**Не поспішай відповідати, якщо ще не зрозумів запитання.**
   Тепер це правило знадобилося йому самому.А завтра він спробує перевірити, що саме хотів сказати Тур.