Глава 31

Цілитель підійшов до ліжка й уважно подивився на Єву. На мить завмер, ніби відсікаючи все зайве навколо.
У кімнаті стало тихо.
Аліна та Костя навіть перестали рухатися.
Він нахилився ближче, зосереджено вдивляючись, і його погляд змінився — став глибшим, важчим.
Він уже бачив.

Владислав ще кілька секунд мовчав, не відводячи погляду від Єви. Його обличчя стало серйознішим.
Він повільно вдихнув.
— Це не просто слабкість… — тихо сказав він.
Мирослав напружився.
— Що з нею?
Владислав на мить замовк, ніби підбирав слова.
— Проблема з серцем. Воно працює нестабільно. Є ділянка, яка майже не отримує нормального кровопостачання.
У кімнаті стало ще тихіше.
Аліна інстинктивно стиснула руку Костя.
— Це… небезпечно? — ледь чутно запитав Мирослав.
Владислав кивнув.
— Так. Але я можу допомогти. Потрібно діяти зараз.

Цілитель зробив крок ближче до жінки і обережно поклав руки біля її грудної клітки, не торкаючись різко, лише зосереджуючись.
Його погляд знову змінився — став глибоким, ніби він дивився не на тіло, а всередину нього.
У кімнаті ніхто не рухався.
Навіть дихання стало тихішим.
— Тримайте її голову рівно, — коротко сказав він Мирослав.
Той одразу виконав.
Аліна міцніше стиснула руку Костя, не відводячи погляду від матері.
Владислав зосередився. Його дихання стало рівним, контрольованим.
— Є уражена ділянка… я її бачу, — тихо промовив він. — Я можу стабілізувати стан.
Він зробив паузу.
— Але це буде боляче.

Чоловік став чекати відповіді.
— Починаю, — коротко сказав він.
Його руки залишилися нерухомими над Євою, але в погляді з’явилася глибока концентрація. Він ніби “вловив” стан її організму і тримав його в полі свого відчуття.
Дихання стало рівним, майже непомітним.
Зоряна завмерла біля дверей, не наважуючись підійти ближче.
Аліна та Костя притихли зовсім.
Владислав повільно змінив положення рук, ніби спрямовуючи щось невидиме. Його обличчя стало ще серйознішим.
— Тримайте її… — тихо сказав він. — Може відреагувати.
У наступну мить Єва різко вдихнула, її тіло сіпнулося.
— Тихо… тихо… — голос Владислава залишався спокійним, але напруженим.
Він не відступив.
Його концентрація лише посилилась.
Минуло кілька довгих секунд — і поступово напруга в кімнаті почала спадати.
Дихання Єви стало рівнішим.
Колір обличчя трохи повернувся.
Владислав Еларіс повільно опустив руки й на мить просто видихнув.
— Стан стабілізувався, — сказав він тихо. — Але їй потрібен спокій.

Кілька секунд у кімнаті ніхто не рухався.
Потім Аліна обережно видихнула, ніби боялася злякати тишу.
Костя тихо покликав:
— Мамо?..
Єва повільно поворухнулася. Її дихання було вже рівнішим.
Мирослав одразу підійшов ближче, обережно торкнувся її руки.
— Вона… стабільна? — тихо запитав він.
Владислав Еларіс кивнув, але не одразу відповів. Він виглядав виснаженим, ніби тримав на собі всю напругу кімнати.
— Так. Найгірше минуло. Але їй потрібен відпочинок і нагляд.
Тільки тоді він трохи відступив, опираючись на край ліжка.
Зоряна  одразу підійшла до нього.
— Ти б сів, — тихо сказала вона.

Він ледь усміхнувся.
— Потім.
Але вона вже бачила — він ледве тримається.

Коли вони повернулися додому, у домі  було тихо.
Владислав  зайшов повільніше, ніж зазвичай. Його рухи стали важчими, ніби напруга вечора залишилася в тілі.
Він навіть не одразу зняв верхній одяг.
— Сядь, — тихо сказала Зоряна.
Він хотів заперечити, але не встиг — вона вже підійшла ближче й обережно взяла його за руку.
Цього разу він не сперечався.
Сів.
Зоряна принесла воду, поставила поруч і мовчки стала позаду. Її руки лягли йому на плечі — вже знайомо, впевнено.
У кімнаті знову з’явилася тиша, але тепер вона була іншою — не напруженою, а м’якою.
— Ти занадто багато взяв на себе сьогодні, — тихо сказала вона.
Владислав Еларіс ледь усміхнувся.
— Я звик.

— Це не означає, що так має бути.
Він не відповів одразу.
Лише заплющив очі.
І вперше за вечір дозволив собі просто відпочити.
Він заплющив очі й повільно видихнув.
Зоряна  не прибирала рук з його плечей — просто продовжувала тихо масажувати, не кваплячи.
У кімнаті було спокійно.
Владислав  не говорив нічого. Йому не потрібно було триматися, пояснювати чи діяти.
Вперше за весь вечір він просто дозволив собі розслабитися.
Не як лікар.
Не як той, хто рятує.
А як людина, яка нарешті вдома.