Глава 18

Владислав повернувся додому зранку.
Гроза тривала майже всю ніч, і місто досі було вологим, ніби не встигло “прокинутися”.
Він тихо зайшов у дім, намагаючись не створювати шуму.
Усередині було спокійно.
Але ця тиша здалася йому іншою, ніж зазвичай.
Зоряна, мабуть, ще спала.
Він на мить зупинився, ніби прислухаючись.
І вперше не відчув звичного “порожньо”.

Зоряна прокинулася під вечір.
Вона змогла заснути лише під ранок — гроза й думки не давали спокою.
Коли вона нарешті підвелася, то помітила, що в домі хтось є.
З кухні лунав тихий звук посуду.
Вона швидко привела себе до ладу і вийшла туди.
Владислав стояв біля столу.
— Доброго вечора. Вибачте, я довго спала. Через грозу заснула під ранок.
Він підвів погляд.
— Після повернення додому я ліг спати, тому сам не так давно прокинувся — хвилин п’ятнадцять тому. Ніч була справді гучна, тому нічого страшного. Ти маєш право відпочити.
Його голос був спокійний, без докору.
Зоряна  трохи розслабилася.
— Я рада, що ви не сердитеся, — тихо сказала вона.

І на мить у кухні знову стало тихо.
Але це вже була не напружена тиша.
А звична.

Дівчина 

кивнула на плиту:
— Я майже приготувала картоплю з м’ясом. Накрию на стіл.
Владислав підвів погляд.
— Давай я накрию.
Вона похитала головою:
— Давайте я.
Він коротко подивився на неї, ніби зважуючи.
І спокійно сказав:
— У нас тепер нове правило: хто готував, той і накриває на стіл і миє посуд.
На мить Зоряна завмерла, а потім ледь помітно усміхнулася.
— Тоді це не обговорюється, — тихо відповіла вона.

Після вечері вона  доїла свою частину страви.
Владислав підвівся першим і мовчки почав прибирати зі столу.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Ви ж самі сказали правило…
Він спокійно відповів:
— Сьогодні виняток. Я готував більше.
Вона хотіла заперечити, але зупинилася.
І просто кивнула.

Владислав зайшов у квітковий магазин після прогулянки.
Всередині було тихо й тепло, різкий запах вулиці поступився м’якому аромату квітів.
Він не озирнувся довго — просто пройшов між рядами, ніби вже знав, що шукає.
Погляд зупинився на піонах.
Великі, трохи розкриті, спокійні.
Він дивився на них кілька секунд довше, ніж на інші квіти.
— Оці, — сказав він коротко продавцю.
Без пояснень.
Без уточнень.

Він уже бачив, як Зоряна одного разу в саду зупинилася біля піонів.
Вона не говорила нічого особливого.
Просто нахилилася і на мить вдихнула їхній запах.
Тоді це виглядало випадково.
Але він запам’ятав.

Художниця сиділа за роботою і писала натюрморт.
Пензель повільно рухався полотном, поки думки були зосереджені на кольорах і світлі.
Раптом вона почула, як відчинилися двері.
Вона підняла голову.
Владислав щойно повернувся.
І в руках у нього були піони.
Він зупинився на мить, ніби підбирав слова.
— На знак подяки хочу тобі подарувати ці ніжні квіти, — сказав він спокійно.
Зоряна завмерла.
Пензель у її руці ледь не торкнувся полотна, але вона не продовжила роботу.
Її погляд затримався на квітах довше, ніж вона очікувала.
І на ньому.

Дівчина трохи усміхнулася, але здивування ще не зникло з її погляду.
— А це несподівано. Ви мене здивували більше, ніж на день народження. Це дійсно подяка чи залицяння?
Владислав на мить затримав на ній погляд.
Він не одразу відповів.
— Може, так, а, може, ні, — сказав він спокійно.
І трохи відвів погляд, ніби не хотів продовжувати цю тему.
У кімнаті на мить стало тихо.
Але це вже була інша тиша — не напружена, а жива.
Вона обережно взяла квіти, ніби ще не до кінця вірила, що це відбувається.
І вперше за довгий час не знала, що саме має сказати далі.

Вона ще кілька секунд тримала піони в руках, ніби намагаючись зрозуміти, чи він жартує.
— І ви завжди так відповідаєте, коли не хочете сказати прямо? — тихо запитала вона.
Владислав на мить подивився на неї.
Його обличчя залишалося спокійним, але погляд став трохи відстороненішим.
— Я рідко кажу щось прямо, коли це не потрібно, — відповів він рівно.
Пауза.
Він перевів погляд убік, ніби повертаючи собі звичну дистанцію.
— Не шукай у всьому прихованого змісту.
Сказано було м’яко, без холоду.
Але межа знову з’явилася.
Дівчина це відчула одразу.
І все ж піони в її руках залишилися теплими.