Глава 16

Зоряна зайшла до дому Лілі. Тут було затишно: тепле світло, книжки на полицях і легкий запах чаю.
— Я принесла, — сказала Зоряна і обережно дістала портрет.
Ліля одразу пожвавішала.
— Нарешті!
Вона взяла полотно і на мить завмерла.
На портреті була вона — жива, уважна, трохи задумлива, ніби зупинена в правильний момент.
— Зоряно… це дуже красиво, — тихо сказала Ліля.
— Я рада, що тобі подобається, — відповіла Зоряна з легкою усмішкою.
Ліля обережно поставила портрет біля стіни, ніби вже вирішила, де він буде висіти.
Потім вони сіли за стіл.
— Як у тебе з книгою? — запитала Зоряна.
Ліля одразу ожила.

— Усе рухається добре, — сказала вона. — Видавництво “Перо й папір” уже погодило друк. Зараз останні правки.
Вона не приховувала радості.
— Скоро вона буде готова.
— Я рада за тебе, — щиро сказала Зоряна.
Ліля усміхнулася.
— До речі, назву я вже остаточно затвердила — “Там, де закінчується тиша”.
Зоряна трохи повторила подумки.
— Гарна назва.
— Це книга про магів, — пояснила Ліля. — Про тих, хто живе у світі, де про себе небезпечно говорити вголос. Але вони все одно знаходять спосіб існувати й впливати на світ.
Зоряна на мить замислилася.
— Виходить, вони теж живуть у тиші… — тихо сказала вона.
— Так, — кивнула Ліля. — Але навіть тиша може бути різною.
На мить між ними стало спокійно.
І ця тиша вже не була порожньою.

Після розмови дівчина  ще трохи посиділа з Лілі, але згодом почала збиратися додому.
Портрет уже стояв біля стіни, а в повітрі ще залишалося відчуття теплої розмови.
— Я рада, що ти зайшла, — сказала Ліля на прощання.
— Я теж, — щиро відповіла Зоряна.
І рушила назад.

Дорога додому зайняла той самий час, але здавалася іншою.
Місто повільно змінювалося, і разом із цим у Зоряни змінювалися думки.
“Тиша може бути різною…”
Вона повторила ці слова подумки.

Коли вона повернулася, у домі було тихо.
Владислав був удома.
Він сидів у своїй звичній позі з книгою.
Погляд піднявся лише на мить.
— Ти повернулася, — сказав він рівно.
Це була та сама тиша.
Але тепер Зоряна  раптом відчула різницю.
Там, у Лілі, тиша була теплою.
А тут — спокійною, але глибшою, стриманішою.
І в ній було щось, що вже починало для неї означати більше, ніж раніше.