Глава 12

Зранку пан і служниця  вийшли з дому разом.
Місто ще не було повністю заповнене людьми, і вулиці здавалися тихішими, ніж зазвичай.
Вони йшли поруч мовчки.
Для Зоряни це було незвично — не просто виконувати роботу в домі, а йти разом із ним кудись.
Через деякий час вони зупинилися біля будівлі.
— Це лабораторія, — сказав Владислав.
Він відчинив двері і жестом запросив її зайти.

Вона зайшла всередину і мимоволі зупинилася.
Лабораторія була зовсім не схожа на звичайні кімнати будинку.
Світло тут було холодніше, чистіше. Уздовж стін стояли столи, заставлені скляними колбами, банками з травами, невідомими порошками і рідинами різних кольорів. Десь тихо кипіло, десь ледь чутно потріскувало.
У повітрі змішувався запах трав, ліків і чогось гіркуватого.
Все виглядало впорядковано — не хаос, а точна система, де кожна річ мала своє місце.
Владислав одразу змінився.
Він більше не виглядав відстороненим господарем дому.
Рухи стали впевненими, точними.
Погляд — зосередженим.

— Тут не можна торкатися нічого без дозволу, — сказав він спокійно. — Деякі речі можуть бути небезпечними.
Вона кивнула.
— Мені потрібна твоя допомога.
Він підійшов до столу і показав на кілька інгредієнтів.
— Перебери ці трави. Відклади тільки свіжі. Пошкоджені — окремо.
Завдання здавалося простим, але в його голосі відчувалася важливість кожної деталі.
Зоряна Еларіс обережно взялася до роботи.
Вона намагалася діяти уважно, не помилятися.
Час минав непомітно.
І поки вона працювала, її погляд час від часу повертався до нього.
Владислав працював зовсім інакше, ніж удома.

Там він був стриманий і мовчазний.
Тут — зосереджений і… впевнений.
Він швидко орієнтувався в усьому, ніби знав кожну деталь напам’ять. Його рухи були точними, без зайвих дій.
І вперше вона подумала, що він справді на своєму місці.
Не дивний.
Не відсторонений.
А людина, яка добре знає, що робить.
І це виглядало… інакше, ніж вона звикла його бачити.

Зоряна 

перебирала трави, намагаючись бути уважною.
Але цікавість брала своє.
Вона раз по раз піднімала погляд.
Владислав працював, не відволікаючись.
Його рухи були точними, впевненими.
Він щось змішував, відміряв, перевіряв.
Вона знову опустила погляд до трав.
Потім — знову на нього.
І так кілька разів.
Ніби намагалася зрозуміти, що саме він робить.
Але не наважувалася запитати.
І чомусь це здавалося важливим — просто спостерігати.