Глава 9

Дівчина прокинулася з відчуттям спраги.
З кухні долинав тихий звук — хтось уже був там.
Вона швидко розчесалася і вийшла, розуміючи, що сьогодні прокинулася пізніше, ніж зазвичай.
Владислав готував щось на кухні.
— Доброго ранку. Вибачте, пане Владиславе, я проспала, — сказала вона.
Він не одразу відповів, лише спокійно глянув у її бік.
— Я, мабуть, учора просив називати мене просто на ім’я.
Вона на мить знітилася.
— Я думала, це був жарт… або слова під впливом вина.
— Кажи, як я просив, — сказав він рівно. — До речі, у тебе сьогодні вихідний.
Він поставив перед нею графин з водою і чашку.

Вона налила і випила одразу, ніби тільки цього й чекала.
Трохи помовчала і подивилася на нього:
— А як ви так швидко відійшли від учорашнього? Ви ж випили не менше за мене.
Він на мить зупинився, але не подивився на неї одразу.
— Я звик контролювати себе, — відповів він спокійно.
І повернувся до того, що готував, ніби розмова була завершена.
Але в повітрі залишилося відчуття, що не все з учорашнього було забуто.

У повітрі на кухні стояв запах борщу.
Дівчина мимоволі відчула, як у неї забурчало в шлунку.
Після того, як вона повернулася з ванни, на столі вже чекала тарілка.
Хлопець сидів на своєму звичному місці й спокійно їв.
— Смачного, — сказав він коротко.
— Вам теж, — відповіла вона.
Зоряна Еларіс сіла і почала їсти.
Перші ложки вона сприйняла майже не задумуючись, але вже за мить зрозуміла — страва справді смачна.
Вона мимоволі відзначила це для себе, але вголос нічого не сказала.
У кухні знову запанувала звична тиша, яка вже перестала здаватися незручною.

Вона і не помітила, як настав вечір.
Увесь день минув у роботі над замовленням, і час ніби непомітно ковзнув уперед.
Владислав повернувся додому пізно.
Він згадав ранок: коротка прогулянка містом, кава в невеликому закладі — звичайний початок дня, який мав бути спокійним.
Але все змінилося.
Його знайшла жінка й попросила допомогти її хворому сину, і тому робочий день почався раніше, ніж зазвичай, і затягнувся до вечора.