Глава 8

Одного разу за вечерею Владислав сказав:
— Скоро двадцять друге число. Допоможи мені оформити кімнату святково, у мене буде день народження.
Зоряна  на мить завмерла.
— У мене теж у цей день.
Він підняв погляд:
— Можна поставити нескромне питання?
— Яке?
— Скільки тобі буде років?
— Двадцять один, — відповіла вона.

- А вам?
Коротка пауза.
— Двадцять п’ять, — сказав він.
Вони на мить просто подивилися одне на одного, ніби цей збіг був випадковістю, але не зовсім звичайною.
Потім він спокійно повернувся до їжі.
І розмова закінчилася так само тихо, як і почалася.

Треба щось подарувати.
Це промайнуло швидко, майже випадково, але закріпилося в голові.
Навпроти Владислав теж на мить затримався в тиші, ніби щось зважував.
І в нього промайнула та сама думка.
Проста. Без пояснень.
"Треба щось подарувати".
Вони не сказали цього вголос.
І не подивилися одне на одного інакше, ніж зазвичай.
Але між ними залишилося те, чого раніше не було — одна й та сама думка в різних головах.
І цього виявилося достатньо, щоб вечір став трохи іншим.

Сьогодні був день народження у Зоряни і Владислав.
Вона прокинулася й одразу оглянула кімнату.
Вони прикрашали її разом напередодні.
Зоряна навіть не очікувала, що він справді буде брати участь — не стояти осторонь, а працювати поруч із нею.
Його не було.
— Де він взагалі? — промайнула думка.
Раптом з вулиці почулися звуки.
Він повернувся.
У руках був мольберт і пакет.
— Зоряно, вітаю тебе з днем народження, — сказав він спокійно. — Бажаю всього найкращого. І маю подарунок.
Він поставив мольберт і простягнув пакет.
Вона відкрила його — там були якісні фарби.
А мольберт виявився кращим за той, що вона купила сама.
— Я вас теж вітаю, — сказала вона тихо. — Прошу пройти за мною.
Вона провела його до куточка, де зазвичай малювала, і зняла тканину з нового мольберта.
— А це вам подарунок.
Вони обидва на мить замовкли.
Потім Зоряна додала:
— А тепер я піду й накрию на стіл.
Він теж почав допомагати.
— Це все ж моя робота. Може, відпочинете?
— Сьогодні день народження в нас обох, — відповів він. — Ти не маєш усе робити сама.
За столом вони сіли разом.
— Скажіть, а вам сподобався мій подарунок?

— Так. Дуже. Я вже й не пам’ятаю, коли востаннє мені щось дарували.
— А тобі як мій?
— Я дуже вдячна. Тепер мої картини будуть ще кращими.
— Я повішу твою картину на найвидніше місце, — сказав він.
Вона вперше побачила його посмішку.

Пізніше він тихо додав:
— Знаєш… цей день народження не такий, як інші. Бо я вперше за багато років не сам.
Він налив вина.
Зоряна теж трохи відпила.
— Слухайте… а давайте прогуляємося. Чого вдома сидіти?
Вона сама здивувалася цим словам.
— Ходімо.
Вони йшли містом.
Було трохи незвично.
Зоряна ніколи раніше не пила алкоголь, і зараз усе відчувалося трохи інакше.
Владислав теж не пив давно.
— Зоряно, звертайся до мене без “пана”. Просто на ім’я.

— Але ви… панського роду. Я ваша служниця.
— Я не відчуваю себе паном.
Він на мить замовк, а потім додав тихіше:
— Коли я дивлюся на зорі… я згадую тебе.
Вона зупинилася.
Це звучало так, ніби це сказав не він.
— Мабуть, це говорить не ви, а вино, — тихо відповіла вона.
Але в глибині він і сам не розумів, чому поруч із нею останнім часом усе змінюється.
Їм хотілося бути поруч довше.

Вони повернулися додому.
Сіли знову за стіл.
— А як ти ставишся до тварин?
— Я люблю котів.
— У мене був кіт. Мерл. — він коротко зітхнув. — Він помер від старості. Це була єдина істота, яка мене справді любила.
— Чому ви не завели іншого?
— Це було б як зрада.
Зоряна замовкла.
— За один день я дізналася про вас більше, ніж за весь час роботи тут… А чому ваша сім’я так до вас ставиться?
Він не відповів одразу.
— Дар цілителя для них не був цінним. І я… не відповідав їхнім очікуванням. У п’ятнадцять років мене поселили тут. І сказали не повертатися.

— Це… боляче.
— Я звик.
Він підняв погляд:
— Інші йшли. Ти залишилася. Я вдячний тобі.
— Ви добрий.
Вона розповіла про себе — про маму, батька, вітчима, дядька Мирослава і родину.
Потім підвелася — і похитнулася.
— Ляж, — сказав він одразу.
— Я впораюся…
— Сьогодні — ні.
Він допоміг їй лягти і вкрив ковдрою.
Сам пішов прибирати зі столу.