Глава 5

Настав квітень. У повітрі з’явилося тепло, якого бракувало всі попередні місяці.
Зоряна вперше за довгий час відчула, що хоче змінити щось поза межами будинку, у якому працювала.
Вона відпросилася у Владислав, щоб поїхати у свій дім і навести там лад.
Він не запитував зайвого.
— Їдь, — сказав коротко.
І на цьому розмова закінчилася.

Дівчина 

приїхала до свого будинку.
Він знаходився на іншому кінці Теомфіс, далеко від місця, де вона жила останні місяці.
Дорога зайняла час, і з кожною хвилиною знайомі вулиці ніби ставали більш віддаленими не тільки фізично, а й внутрішньо.
Коли вона зайшла всередину, дім зустрів її тишею.
Тією самою, але іншою.
Тут усе залишилося на своїх місцях, але без життя, яке колись тут було.
Артур Еларіс більше не був тут.
І це відчувалося в кожній дрібниці.
Вона повільно пройшлася кімнатами, торкаючись речей, які не змінювалися з часом, але змінювали значення.
І вперше за довгий час у неї з’явилося відчуття, що цей дім чекав, поки вона повернеться.

Вона вирішила залишитися в будинку на ніч.
Після кількох годин прибирання і наведення порядку дім поступово почав виглядати більш живим, але тиша все одно залишалася глибокою і щільною.
Коли над Теомфіс опустився вечір, вона зрозуміла, що повертатися сьогодні вже немає сенсу.
Вона залишилася.
Ніч у будинку виявилася непростою.
Звичні звуки міста тут не доходили, і тиша ставала майже відчутною.
Зоряна Еларіс довго не могла заснути, лежачи і дивлячись у стелю.
Цей дім був її, але водночас — ніби вже й не зовсім її.
І вперше вона подумала, як швидко можна звикнути до іншого життя… і як дивно повертатися назад.

Увечері Владислав повернувся додому.
Двері відчинилися звично тихо, але всередині було інакше.
Дім зустрів його порожнечею.
Він зупинився на порозі.
Погляд пройшовся кімнатою — занадто тихо, занадто статично.
Зоряни  не було.
Він не одразу зрозумів, що саме змінилося. Просто відчув різницю.
Ні кроків на кухні.
Ні звичного руху в будинку.
Ні тихої присутності, до якої він уже звик, навіть не визнаючи цього.
Він пройшовся кількома кімнатами, хоча й так знав відповідь.
Порожньо.
І це “порожньо” чомусь відчувалося інакше, ніж раніше. Наче дім втратив частину свого звичного стану.
Він зупинився на мить, не рухаючись.
Такого раніше не було.