Глава 3

Зоряна прокинулася з відчуттям слабкості.
Горло боліло, тіло було важким, ніби сон не дав відпочинку, а навпаки — забрав сили.
Вона спробувала підвестися, але рух дався важко.
У кімнаті вже було світло.
Владислав одразу помітив її стан.
— Ляж назад, — сказав він рівно. — Щось ти виглядаєш не добре.
— Не хвилюйтеся, я зроблю все, що треба, — відповіла вона автоматично, намагаючись зібратися.
Він підійшов ближче і, не питаючи дозволу, поклав долоню їй на лоб.
Коротка пауза.
— У тебе жар.
Він відвів руку і подивився уважніше.
— Буду тебе лікувати. Я цілитель. Маю медичну освіту.
Зоряна Еларіс на мить замовкла.
Це було перше, що він сказав про себе більше, ніж потрібно для роботи чи правил дому.
І вперше він не звучав як просто “пан”.

— А сніданок? — тихо запитала дівчина.
Хлопець навіть не задумався:
— Я сам приготую.
Вона здивовано глянула на нього:
— А ви умієте?
Коротка пауза.
— Я ж справлявся без служниці, — відповів він рівно.
Вона хотіла щось сказати, але стрималася.
Він уже рушив у бік кухні, ніби це справді була звична справа.
А вона залишилася лежати, вперше думаючи, що цей дім набагато менш зрозумілий, ніж здавався на початку.

 Цілитель нахилився ближче, уважно оглянув її горло.
Його погляд був зосереджений і зовсім не схожий на той холод, до якого вже звикла вона.
Він випрямився:
— Ангіна.
Коротка пауза.
— Ясно, — додав він уже спокійніше, ніби для себе.
Вона трохи здивовано подивилася на нього:
— І що тепер?
— Лікування, — відповів він просто. — І лежиш.
Він уже розвернувся, ніби все вирішено.
І цього разу в його голосі не було наказу — тільки впевненість людини, яка знає, що робить.