Івана знову накрило нерозумінням. З усього того, що він зараз почув, наче і нічого не суперечило одне одному. Але розумілося насилу. От зараз би…
- Ні, ми тут доти, поки ти не приймеш рішення – почув його думки Андрій.
- Але я все ще не розумію… - здригнувся Іван.
- Ми це те, що уявляємо. Світ існує тому, що ми всі разом мислимо про нього. І віримо, що він є.
- То все це, мабуть, сон?
- Ти про світ, чи про те, де ти знаходишся?
- А різниця все таки є?
- Молодець! Просуваємся. І те, і інше, все це реальність, яку створює наша впевнена уява. У цій частині буддисти підійшли до розуміння ближче.
- Але ж моє тіло, я його відчуваю.
- Фантом. Ти ще віриш у нього.
- Гаразд. А що далі? – вже спокійно запитав Іван.
- У деяких культурах та віруваннях допускають, що людська душа приходить на Землю багато раз. Що проходить випробування, отримує досвід, виконує своє завдання. Десь так воно і є. Але вважається, що душа мандрує у цьому колі, поки не виконає все, навіщо прийшла.
- Так я ж нічого такого не пам’ятаю.
- Так, кожного разу ти обираєш свою долю, а коли втілюєшся, то особиста пам’ять закривається. Починаєш з чистого аркуша.
- Навіщо?
- Це правила гри. Всі починають свій шлях на рівних.
- А все, що було, щезає?
- Весь твій досвід є частиною єдиного інформаційного поля.
- То я - це душа?
- Майже так.
- Як це майже? Якщо нічого іншого не існує, то хто я?
- А оце вирішувати тобі.