Там, де обрію немає

без назв

Чоловікові знову було ніяково. Скільки пройшло часу він не мав і гадки. Він не відчував тіла, холоду, нічого. Тільки щось поглинало його зсередини, і здавалося що він ставав більшим, та невагомим.

- Ти чув щось про квантову механіку? – як не у чому не бувало, продовжував Андрій.

- Та мабуть… що ні - Іванові хотілося зупинитися, але він не міг. Цікавість переважала над втомою.

- Про щілинний експеримент, мабуть не читав? – у відповідь чоловік хитнув головою, і хлопець продовжив – це така фізична загадка, коли світло є одночасно і частинками, і хвилями. Ну, фізичними об’єктами, і частотою коливань. Зрозуміло?

- Наче так, але то різні речі, як я думаю.

- Саме так. І фішка в тому, що світло поводить себе або як фізичних об’єкт, або як щось таке ефірне, що не помацаєш, у залежності від того, чи дивиться хто на нього, або ні.

- Що ти маєш на увазі?

- Характеристики електронів та фотонів змінювалися у залежності від того, чи дивляться на них. Тобто, щось з’являється тоді, коли ти це бачиш. Розумієш?

- Хм… Ти є, тому що я тебе бачу?

- Так.

- А так, значить, тебе немає?

- Я лише твоя уява.

- Я з’їхав з глузду?

- Ні.

- Але ж я не сам із собою розмовляю?

- Ні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше