- Ну, якщо тобі зручно, можеш ділити світ.
- А хіба не так?
- От скажи, чому ти віриш в Бога, а несеш гроші церкві?
- Так то ж храм, це дім Божий!
- Бог один, а будинків у нього багато.
- Ну ти дурний, він там не живе!
- Отож. То нащо йому стільки?
- Ти не розумієш – тепер Іван відчув, що може знати щось, чим вразить молодика – Він кругом! Він все бачить!
- І як ти хабаря береш? І як жінці брешеш? І як ні за що на дітей кричиш?
- Так я ж все у сім’ю! – спітнів Іван – а як ще?
- Ти ж Біблію читав?
- Ну, не всю… Там десь… Щось…
- О так. Ти ж віруюча людина. Ну хоча б про десять заповідей чув?
- Звичайно.
- То чому не виконуєш?
- Так я ж намагаюся.
- І кажеш, що Бог все бачить?
- Ну, грішний, трохи є. Але ж не зі злого умислу!
- Але ж божі правила ніхто не відміняв? Чи ти сам так вирішив, що маленький гріх не має значення?
- Ну, знаєш… Всі так живуть.
- І всіх Він бачить?
- Так.
- І не карає?
- Ну, може не одразу… Не знаю.
- А ти що робиш, коли нагрішиш?
- Йду до церкви, там свічку ставлю, на свята постою та помолюся з усіма.
- І Він тебе чує?
- А як же.
- А якщо ти помолися вдома, Бог теж тебе почує?
- Ну, не знаю…
- Ти казав, що Він усюди.
- То мабуть так.
- Так навіщо йому будинки?
- Так тож церкви! Куди люди ходять!
- Де можна гріхи відпустити?
- Так!
- А вдома можна грішити?
- А… Ні, не так.
- Він же все бачить?
- Ну, так.
- То у чому різниця?
- Ну, у церкві почує краще.
- Аде ж Він усюди. Немає де Його більше або менше? Це Його світ? Він його створив?
- Так! Все так! Але… так треба!
- Кому?