Розділ 14

Яна.

Минає ще кілька днів і я почуваю себе нормально. Навіть в магазин пішла, хоча за цей час знову приїжджала доставка з продуктами. Яр подбав. Проте, від нього самого ні дзвінка, ні повідомлення.

Двічі на день мені телефонують з лікарні, щоб перевірити мій стан. От і все.

Після вихідних думаю подзвонити на роботу бо бачу, що звідти новин годі чекати.

Ходжу по квартирі, приймаю душ, їм. Потім знову лежу на ліжку і дивлюся у стелю. Як же нудно.

Раптом роздається дзвінок і я різко хапаю телефон. Анна. Не розумію чому, але відчуваю легке розчарування. Навіть якісь секунди вирішую не відповідати, але приймаю дзвінок. Можливо по роботі якісь питання?

— Алло

— Яно, привіт. Як почуваєшся?

— Привіт. Вже набагато краще. Дякую...

— А ти на роботу скоро вийдеш?

— Поки що не знаю. Щось сталося?

— Ні. Але нам потрібно поговорити терміново. Можна я приїду до тебе?

Розуміючи, що пауза затягується і потрібно щось відповісти, все ж вирішую погодитись на зустріч. Але з якихось незрозумілих причин, мені хочеться вибрати нейтральну територію. Не тут.

— Добре. Можемо зустрітися в кавʼярні Монте? В центрі.

— Так, я знаю де це.

Погодивши час, домовляємось побачитися ввечері.

До зустрічі кілька годин, а я подумки себе тероризую.

Можливо Яр запропонував Анні посаду своєї помічниці? І вона хоче попросити, щоб я безшумно звільнилася, поступившись їй місцем? Є така ймовірність. Адже, вона розумна дівчина, бачила мою роботу. То чому ні? Це стає неприємною здогадкою. До кінця не розумію чому це чіпляє, бо сама ж неодноразово думала про звільнення.

А може вона помітила надмірну турботу Яра про мене і їй це не сподобалося? Через ревнощі та на правах нової дівчини хоче вияснити стосунки.

Та ні. Нісенітниця якась...

Коротше кажучи, нічого хорошого я не очікую і тому збираюся, як на голках.

Згадується Вірочка. Інколи вона мене дратувала — не приховую, але зараз розумію, яку неймовірну кількість інформації отримувала саме від неї. Навіть не запитуючи нічого, я завжди бути в курсі всіх подій. Цього мені не вистачає зараз.

Скучаю за офісом.

До центру вирішую пройтись пішки. Очікування не давало спокою, тому я вийшла з дому раніше.

Біля кавʼярні одразу помічаю Анну, яка ходить туди-сюди і, здається, теж нервує. Коли я підходжу ближче, вона ніяково посміхається:

— Яно, привіт! Рада тебе бачити! Ти так налякала нас усіх!!!

— Привіт, Аню. Я не спеціально. Присядемо десь?

— Так-так звісно.

Ми робимо замовлення і поки нам несуть каву, бачу, що Анна ще більше нервує. Жмакає серветку, опустила очі. Щось тут не те.

— Анно, що сталося? — не витримую.

Анна трохи здригається, піднімає на мене свої великі сірі очі, повні сліз.

— Яно, я не хотіла. Чесно. Я не знала навіть... — схлипує.

Не зовсім розуміючи, що робити і як її втішати, кладу свою руку поверх її і спокійно кажу:

— Що б не сталося, я тебе вислухаю. І ми потім обговоримо що робити далі. Добре? Розповідай.

Схлипуючи ще кілька раз і витираючи ніс, Анна говорить:

— Яно, за всіма своїми проблемами і перипетіями, я нічого не помічала. Я не знала, що ви разом...

Не розуміючи про що говорить Анна, я все одно чомусь напружуюсь. Тим часом вона продовжує:

— А потім Вірочка мені таке сказала... Все, що думає про мене. Що я розлучниця і тільки те й роблю, що розбиваю пари... Зрозумій, я стільки часу була пригнічена. На роботі проблеми, стосунки з усіма колегами зіпсовані, а тут він — такий красивий. Кілька днів тому запросив мене покататися по місту і у нас все почалося — схлипує — Я вирішила розповісти тобі це сама, бо інші перекрутять.

— Ань, почекай. Про кого ти говориш взагалі?

— Про Макса

— Сумського?

— Так. Вибач мені будь ласка. Він був розрадою, я втратила голову... Відбила в тебе бойфренда. Вірочка права. 

Сказати, що я була шокована — не сказати нічого. Трохи помовчавши, все ж видаю нарешті:

— Ми з Сумським ніколи не були разом і він мені не бойфренд ніякий.

— Серйозно?

— Так, Анно. І я не знаю, чому Вірочка вирішила інакше. — Анна помітно дивується, потім оживає, а я дивуюсь тому, як швидко зникають її сльози. А потім згадую і говорю швидше, ніж думаю:

— А як же Ярослав?

— А що Ярослав? Стоп! Ти як і всі думала, що між нами з босом щось було?

І тут я знову намагаюсь підібрати слова.

— Не те, щоб думала — Відповідаю. — Просто памʼятаю, ти сама говорила про те, що Яр з Ілоною розійшлися через тебе...

— Так, через мою дурість всесвітню.