Розділ 4.

Літо наступило досить швидко, і це викликало неабияку радість у багатьох людей. На відміну від минулого сезону, коли доводилося проводити більшу частину часу вдома через карантинні обмеження, тепер усі мали більше можливостей для далеких подорожей, оскільки захворюваність пішла на спад.

У зв’язку з цим уже багато хто міг зібратися компанією і відправитися назустріч пригодам і пошукам нового, і навіть святкування випускного було для старшокласників справжнім святом. Цей день хотілося запам’ятати надовго, тож Макс і деякі інші однокласники стали ініціаторами гучної вечірки в честь свого закінчення. Це була одна з найкращих, і одночасно одна з найсумніших вечірок для випускного класу.

Екзамени було успішно здано, і Макс вирішував на рахунок подачі заяв до вищих навчальних закладів, які пов’язані з  ІТ-спеціальністю. Хлопець не вважав себе надто сильним знавцем комп’ютерної технології, проте вважав, що за роки навчання він зможе вдосконалити свої навички і отримати цінні знання, щоб згодом стати хорошим спеціалістом. Найбільше Макс сподівався потрапити до Львівської політехніки. А ще у це саме місто хотіла поступати Аня, лише на іншу спеціальність. Це було би чудовим варіантом, щоб бачитися з дівчиною, і не бути на  далекій відстані, тож така ідея Максу дуже навіть сподобалася.

Півроку стосунків з Анею пролетіли непомітно, але залишили по собі багато чудових моментів і спогадів, що Макс відчував себе абсолютним щасливчиком. У нього і Ані було багато спільних рис, зокрема товариськість, жага до нового, цілеспрямованість і амбіції стосовно майбутнього. Аня завжди казала, що отримує те, чого бажає, і Макс підтримував її у всіх починаннях, засліплений любов’ю.

Вони часто збиралися у компанії, у якій було багато старих друзів Максима, і відправлялися проводити час разом з усіма. Було весело і цікаво, до того ж хлопцю було приємно, що його дівчина почувала себе відкрито серед його знайомих, і одразу здружилася з іншими.

«Скажи правду, ти не ревнуєш мене до інших?» - іноді питала Аня, коли вони з Максимом залишалися наодинці.

У відповідь на це хлопець лише сміявся.

«Ти моя дівчина, і ти знаєш, що я тебе люблю. А вони мої друзі, і гадаю, що ніхто з них не намагається забрати тебе від мене».

Та з часом всередині Максима іноді виникало неприємно лоскотне відчуття, особливо коли Аня розповідала Максу про те, що їй подобається в чоловіках, і вказувала на те, які звички їй подобаються в його друзях. Також від час обговорення різних тем чи ситуацій Аня могла згадати когось з своїх колишніх, просто так, між іншим, але потім переводила тему, спостерігаючи за реакцією Макса, що у відповідь лише посміхався.

Згодом почали виникати образи та непорозуміння. Приводом для цього могло бути що завгодно. Деколи Кіра ставала свідком їхніх розмов, коли Максим з Анею сиділи на кухні, або випадково проходячи повз кімнату брата, коли були відчинені двері. В такі моменти вона насилу стримувала себе, щоб не прикласти два пальці до рота, або до скроні, бо їй здавалося, що від таких стосунків будь яка людина застрелиться.

«Ти мене не любиш…» - іноді надувала губи дівчина.

«Чому ти так вирішила?»

«Мені хочеться більше уваги, а ти вже знову йдеш кудись з Артуром. Ну лишися, ну будь ласка»

«Ань, у нього скоро день народження, він хоче домовитись за якийсь заклад, щоб зібрати усіх і відсвяткувати, і попросив мене піти з ним, щоб обрати, де краще»

«А сам він не може обрати?» - ображено глянула на Макса Аня.

«Порозумій, це займе декілька годин. Ну що ти злишся?..»

Аня збирала речі і йшла геть, і могла не розмовляти з Максимом цілий день, проте все і так завершувалося примиренням, де зазвичай Макс робив перший крок . Ніхто не хотів лізти в їхні стосунки, всіх більше цікавило те, як би веселіше провести час. Єдиний, хто мав вияв співчуття в такі моменти до друга, був Артур. Також він неодноразово помічав, як змінюється ставлення дівчини до Максима, і як вона могла влаштувати образливі тиради, вимагаючи щось у відповідь. Все, що стримувало Артура висловити свою думку з приводу цього, це бачення того, наскільки щирими були почуття його друга до Ані. Тому в честь свого дня народження він запросив їх обох на святкування.

На вечірку прийшло ще п’ятеро людей. Макс зустрів на святкуванні Андрюшу, Влада, Лева і Потапенка, який прийшов за руку з Вірою, і всі від несподіванки аж протягнули «ооовааа» і посміхнулися. Потапенко аж побагровів, а Віра у коротенькому, червоному платті помахала всім рукою.

- Нічого собі, - Макс усміхнено підійшов до знайомого, щоб потиснути руку, а Аня пройшла поруч з ним. – Не очікувано, не очікувано… Я вас вітаю.

- Дякуємо, - відповіла Віра, щасливо посміхаючись. – Ми просто спілкувалися після баскетбольного змагання, як і ви, - вона перевела погляд на Аню. – Але ми зустрічаємося лише від… Хехе… Вчорашнього дня.

- Так, - підтвердив Потапенко. – До речі, де Артур?

- Пішов питати, чи сьогодні буде караоке, - вистрибнув поруч Андрюша, який був найменший з-поміж усіх. - Гадаю, сьогодні ще можна зробити вигляд, що нам подобаються його співи, але потім треба буде сказати йому правду…

- Я все чую! – Артур намагався обійти всі столики і стільці, направляючись до друзів. – Я чекав від тебе приємних поздоровлень, взагалі то, а ти одразу критикуєш. Так, - глянув він на інших. - Ви всі свідки, сьогодні Андрій співатиме зі мною дуетом. І ні, ти не відмовиш імениннику.