Розділ 2.

- Вперед!

- Олег, м'яч Вані! Вані дай пас!

- Вперед, школо!

Крики і вигуки лунали з усіх боків. У залі творився справжній фурор, учні разом з учителями, які прийшли поглянути на довгоочікуване змагання з однією з найсильніших шкіл, стежили за грою, не відриваючи очей.

- Давай, Потапенко, не стій там стовпом! - перекрикував фізрук, борсаючись в різні боки, а його свисток на грудях гойдався в різні боки. - Відбирай, відбирай!

Хлопець рушив з місця, розставивши руки в сторони і попрямував на суперника. Суперник, побачивши, що наближається гравець з протилежної команди, не розгубився, навіть навпаки  - відчув себе ще більш впевненіше, і кинувся прямо. Хлопець почав різко рухатися з боку в бік, і швидко обвів м'яч навколо Потапенка, який навіть не зрозумів, як все це сталося.

- Давайте! Вперед! - кричали трибуни, спостерігаючи за розвитком подій.

Хлопець з м'ячем обвів ще одного суперника, і приготувався зробити кидок.

- Загачевський, на захист! - крик фізрука потонув в криці протилежної трибуни, де всі радісно підстрибнули з місць з вигуками «так!». Гравець, який подарував своїй школі ще два очка, вдоволено кинувся до своєї команди, яка почала вітати його радісними оплесками по спині.

Артур, який грав за команду, що нещадно програвала, вилаявся про себе і подивився на Макса, і повернув голову до суперників. Макс, поправивши волосся з спітнілого лоба, вислухав результат.

- Ми так ніколи не виграємо, - сказав він. - Поки будемо бігати по колу.

- Ага, скажи це Потапенку, - буркнув Артур.

- Скоро буде перерва, потрібно зібрати нас усіх, - Макс спостерігав, як суперники самовдоволено дивилися в їхній бік. - Думаю, у нас є ще шанс, якщо ми трохи піднажмемо.

- Хотілося б вірити в це, - відповів Артур, поки один гравець з їх команди збирася викинути м'яч.

Пролунав сигнал свистка, і м'яч полетів в руки найвищому хлопцеві, який блискавично побіг на чужий бік. Інші атакуючі кинулися відбирати м'яч. Шкільна трибуна знову набралась впевненості за свою команду і почала підбадьорливо вигукувати. Суперники, зайнявші свої позиції, намагалися відібрати м'яч, але завдяки своєму високому зросту член першої команди школи зумів обвести тих, навіть не моргнувши оком.

- Так! Давайте, забирайте! - на увесь зал кричала команда підтримки. - Давай, Лев!

Макс вибіг прямо і став по інший бік від союзника, махнувши рукою. Раптом перед ним вистрибнув один з суперників, намагаючись закрити його. Адрієнко, зробивши різкий крок в сторону і проскочивши повз руки, що розмахували в різні боки, знову дав сигнал, і Лев передав тому м'яч. Макс, отримавши його, побіг до кошику суперника.

- Непогана передача! - крикнув Артур високому хлопцеві, і той на знак подяки кивнув, але намагався не відволікатися ні на секунду.

Макс почав вести м'яч, поки інші хлопці з серйозними, мало не загрозливими виразами на обличчях намагалися захистити свою територію. Суперник, який забив перед цим в їх кільце, виглядав найбільш агресивним, але Макс не звертав на це увагу, думаючи тільки про перемогу.

- У тебе нічого не вийде, - тихо сказав той, зупинившись в метрі від Макса і намагаючись відібрати м'яч.

Зовні він був міцним, з напівбоксом на голові та загрозливою усмішкою на обличчі. Хлопець навіть не збирався відступати, але Макс був спритнішим, і зробив один крок назад.

- Упевнений? - підняв брови Адрієнко, і коли суперник з риком кинувся прямо, різко ухилився від рук супротивника і зробив подвійний крок, після чого під завмерлими в очікуванні присутніми кинув м'яч.

Всі затамували подих. М'яч вдарився об білий квадрат на щиті, і торкнувся країв кільця, почавши крутитися зі швидкістю по колу. Команда Макса забула, як дихати, а вчитель фізкультури в стороні щось нашіптував собі, ніби читав молитву. М'яч почав зупинятися, і впав прямо в кошик.

- Так!!! - закричав чоловік, засвистівши у свисток, а за ним крикнули інші вболівальники.

Макс прикрив очі на пару секунд, вслуховуючись у відлуння радості з усіх боків. Артур, Лев і інші члени команди поплескали, і Максим відчув прилив сил. Він посміхнувся, і повернувся на свою позицію, відчуваючи, як суперники пропалюють його поглядом. Адже він ніколи б він не подумав, що це змагання між їхніми школами буде наскільки жорстким. Просвистів ще один сигнал, і гра продовжилася.

Суперники, передаючи один одному пас, бігли вперед. Артур, відчувши після минулої фортуни справжній азарт, кулею кинувся на здорового гравця. На його тлі він виглядав худим і непоказним, але швидкості Артура можна було тільки позаздрити.

Побачивши наближення ворога, м'яч полетів в руки другому члену команди, але ніхто не збирався зупинятися.

- Потапенко, відбирай м'яч! - крикнув Макс.

Розгублений Потапенко спробував зробити, що йому належить, але хлопець з протилежної команди був спритнішим, і в результаті виявився майже біля кільця. Він глибоко зітхнув, уважно подивившись на ціль, і приготувався кинути м'яч в повітря. Але тут знову вистрибнув Артур, і коли м'яч вже був готовий полетіти, витягнув вгору руку і підстрибнув, тим самим не давши супернику можливості здійснити свою задумку. Почувся глухий хлопок, і м'яч відбився в сторону, де його встиг прихопити один з команди Макса, і той кинувся з ним вперед.