Епілог

Два роки потому

Сонячний літній вечір знову зібрав їх разом у тому самому затишному міському кафе, де колись вони будували плани на майбутнє. Два роки пролетіли як одна мить. Шкільні будні, випускний клас, хвилювання перед іспитами та вступна кампанія залишилися позаду. Тепер вони були студентами університетів, кожен зі своїм графіком, парами та новими знайомствами, але їхній невидимий зв’язок не став слабшим. Вони досі залишалися тією самою цілісною командою.
На столі лежав макет майбутнього коміксу, і Єва, хвилюючись, проводила пальцями по барвистій обкладинці. За ці два роки вона зробила неймовірне - повністю намалювала свій перший авторський комікс і тепер готувала його до офіційного друку в одному з видавництв. Вона вирішила розвиватися не тільки в сфері малювання, але й дизайну, тому пішла навчатися в цьому напрямку.
-Я досі не можу повірити, що тримаю це в руках, - тихо промовила дівчина, і її очі світилися щастям.
На обкладинці графічного роману під назвою «Стежками до джерела» були зображені чотири знайомі силуети на тлі вечірнього лісового багаття.
Життя Роми теж круто змінилося. Він не покинув спорт, який загартував його характер, але тепер успішно поєднував тренування із навчанням на факультеті інформаційних технологій. ІТ-сфера відкрила йому нові горизонти. Рома навчився спрямовувати свою запеклу впертість у написання коду, і викладачі вже пророкували йому чудове майбутнє в розробці програм та ігор.
   - Твій комікс підірве інтернет, ось побачиш, - упевнено сказав Рома, заглядаючи в її скетчбук. - До речі, дядько з тіткою просили передати, що вони обов’язково куплять перші примірники твого коміксу. І взагалі, вам всім треба частіше заходити до них у гості, дядько так кумедно ніяковіє, коли купує дитячі повзунки.
- Досі не віриться, що вони одружилися понад рік тому, а тепер чекають на малюка, - лагідно всміхнулася Єва.
Згадка про дядька викликала у всіх щирі посмішки. Богдан та Вікторія Василівна офіційно одружилися. Їхнє весілля було затишним і дуже теплим. 
-Тільки спробуй не подарувати мені екземпляр з автографом! - удавано суворо вигукнула Аліса, відпиваючи лимонад.
Вона майже не змінилася - така ж енергійна, цілеспрямована й шумна. Аліса продовжувала серйозно займатися тенісом, але тепер навчалася на спеціальності журналістики.
-Тобі ми подаруємо примірник із золотим тисненням, - засміявся Діма, крутячи в руках улюблений медіатор.
Для нього ці два роки стали часом справжнього творчого прориву. Діма переріс звичайне перегравання чужих творів і почав писати власні, глибокі та атмосферні пісні. У нього більше не було страху виступати на публіці. Зараз він був за крок від втілення своєї найбільшої мрії - відкриття власного гурту, і хлопці вже навіть шукали приміщення для першої серйозної репетиції. Любов до музики ніяк не заважала його навчанню на факультеті інженерії.
 Автобуси за вікном кудись поспішали, місто вирувало своїм дорослим, швидким життям. Проте тут, за цим столиком, час наче уповільнював свій хід.
Єва розгорнула макет коміксу на останній сторінці й пробіглася очима по фінальних рядках, які колись дрібним почерком написала у своєму старому блокноті в автобусі. Вони були виведені поверх красивого малюнка чотирьох друзів.
«Друзі - це люди, які поруч, коли ти падаєш, смієшся, досягаєш успіху чи не знаєш, що робити далі. Вони залишаються з тобою, незважаючи ні на які обставини».
Вона підняла очі на Діму, Алісу та Рому. Попереду на них чекав цілий величезний світ, дорослі виклики, сесії та робота. Але зараз, дивлячись у рідні очі, кожен із них знав напевно: що б не було у майбутньому, вони ніколи не будуть самотніми.