Розділ 30 - Дорога додому та «післясмак» вогнища

Ранок останнього дня був тихим. Не було ні вереску Стаса, ні гучних жартів. Ліс, оповитий легким туманом, немов прощався з 10-А.
Збори були швидкими, але механічними. Кожен намагався нічого не забути: Діма втретє перевіряв, чи не залишив він бува щось, а Аліса сумно дивилася на порожнє місце, де ще годину тому стояв їхній намет.
-Ну що, мандрівники, готові до цивілізації? - запитав Олег Дмитрович, закидаючи на плечі свій чималий рюкзак.
- Готові, але якось не хочеться, - зітхнула Єва, востаннє торкаючись кори старого дуба.  – Мені тут неймовірно сподобалося…
Шлях назад здавався коротшим - так завжди буває, коли йдеш знайомою стежкою. Проте розмови змінили свій характер. Тепер обговорювали не те, що буде в поході, а те, що вони зроблять першим, коли повернуться.
-Я куплю найбільшу порцію морозива і з'їм її в гарячій ванні, - мрійливо промовила Марина, яка вже майже не звертала уваги на пил на взутті.
-А я перегляну всі фото, що ми встигли зробити за ці дні, - додала Аліса.
-Мене ж чекає не один пейзаж, який планую намалювати, - мовила Єва.
Коли вони нарешті вийшли на узлісся, де на них чекав автобус, кожен відчув легкий укол ностальгії. 
Автобус рушив, залишаючи ліс позаду. У салоні панувала особлива атмосфера: втомлені свіжим повітрям та пригодами, хлопці й дівчата затихали. Хтось одразу ж заснув, поклавши голову на плече сусіда, хтось задумливо дивився у вікно. Наша четвірка друзів, звично влаштувавшись на задніх сидіннях, тихо розмовляла про все на світі.
- Знаєте, - прошепотіла Аліса, дивлячись у вікно на дерева, що пролітали повз, - я зрозуміла. Ми боїмося майбутнього, бо воно невідоме й нове. Але тепер я знаю: що б не сталося, у мене є ви. Навіть якщо ми будемо фізично далеко одне від одного, ви залишитеся всередині.
Єва дістала скетчбук і на останній сторінці, де був вчорашній малюнок друзів біля вогню, дописала дрібними літерами:
«Щастя пахне не дорогими парфумами. Воно пахне сосновою хвоєю, крижаною водою з джерела, вечірніми піснями під гітару і тихим сміхом тих, хто став мені рідним. Друзі – це люди, які поруч, коли ти падаєш, смієшся, досягаєш успіху чи не знаєш, що робити далі. Вони залишаються з тобою, незважаючи ні на які обставини».