Розділ 26 - Музичний виступ Діми

На головній дошці оголошень з’явився яскравий постер, який одразу прикував увагу учнів. «Шкільний музичний фест: відкрий свій талант!» - свідчив напис. Рома з Дімою, проходячи повз, мимоволі зупинилися.

-Дімо, це твій шанс проявити себе, - мовив Рома злегка штовхнувши Діму в бік.

-Ти думаєш? - Діма скептично поглянув на нього.

-Звісно.

-Але ж я раніше в нічому такому не брав участь. Олімпіади – це одне, але виступ перед повним залом – зовсім інше.

-Ну той що? Тоді це буде твій перший виступ. Прояви себе не лише на олімпіадах.

Підійшли дівчата, і Рома одразу залучив їх до «змови».

-Я згодна з Ромою, - промовила Єва. – Дімо, це твій шанс. Твої мелодії мають звучати для багатьох.

-Навіть якщо не виграєш, зате покажеш свій талант, - промовила Аліса.

-Але це ж стільки народу буде дивитися на мене. А якщо я зроблю помилку? Якщо пальці затремтять і я зіб'юся з ритму? На олімпіаді ніхто не бачить, як ти думаєш, а тут кожен подих на виду.

-Дімо, я тебе не впізнаю! - промовила Аліса. – Де твій математичний спокій?

Діма ще хвилину дивився на постер, а потім рішуче кивнув:

-Гаразд. Але ви будете в першому ряду.

Наступні два тижні Діма провів за репетиціями. Вечорами з його кімнати долинало то ніжне перебирання струн, то різкі, напружені акорди.

Рома іноді заходив до нього, просто щоб посидіти поруч. Він не розбирався в нотах, але бачив, як пальці Діми з кожним днем стають впевненішими.

- Знаєш, - сказав Рома під час однієї з таких перерв, - бокс навчив мене однієї речі: страх зникає в той момент, коли ти робиш перший крок на ринг. На сцені, мабуть, так само. Головне - почати грати перший акорд.

День виступу настав швидше, ніж Дімі хотілося б. Актовий зал тепер здавався величезним океаном, що заповнювався галасливими хвилями глядачів. За кулісами Діма нервово перевіряв налаштування струн, його пальці здавалися крижаними.

Його погляд окинув повну залу людей. В середині відразу похололо. 

-Так, Дімо, зберися. У тебе все вийде, - почувся тихий голос Єви, яка разом із друзями заглянула за куліси, щоб підтримати його перед виходом.

-Уяви, що граєш лише для нас, - мовила Аліса. – Ми сидітимемо зовсім поруч.

-Давай братан, сцена кличе! - Рома по-дружньому ляснув Діму по плечу, передаючи йому свою впевненість. - Твій вихід. 

І ось за декілька хвилин Діма уже був на сцені. Світло падало прямо на нього і йому здавалося, що зараз почнуть тремтіти руки. Він опустив очі на перший ряд, побачив усміхнені обличчя друзів і мимоволі посміхнувся у відповідь. Підійшовши ближче до мікрофона, Діма стиснув гітару.  Прозвучали перші акорди - чисті, глибокі та неймовірно милозвучні. 

Спочатку мелодія звучала тихо й несміливо, але з кожною секундою хвилювання остаточно покидало його. Пальці рухалися впевнено й швидко, гітара слухалася кожного його руху. Ближче до фіналу він уже не відчував нічого, крім неймовірного натхнення та приємного збудження. Його погляд був прикутий до друзів - людей, завдяки яким він тут стояв. «Якби не вони, навряд чи б наважився я брати участь у цьому конкурсі» - промайнуло у нього в голові.

Коли виступ закінчився, почулися гучні оплески, а дехто й присвиснув від захвату. Після наступних учасників, судді оголосили результати. 

-У цьогорічному конкурсі одним з переможців стає... Степанчук Дмитро! -урочисто проголосив ведучий.

-Дімо, я знав! Ти зміг! - вигукнув Рома, коли друзі оточили переможця. - Ні, я навіть не знав - я був переконаний у цьому!

В той момент Діма був радий не стільки перемозі, як тому, що у нього є такі чудові друзі, які вірили у нього більше, ніж він сам.

-Ну що, переможцю… - Рома підхопив чохол з гітарою, допомагаючи Дімі. - Куди йдемо? Піца за мій рахунок?

-Ні, давайте краще візьмемо какао і просто прогуляємося парком, -  запропонувала Єва. - Вечір такий теплий, а ми ще не встигли обговорити всі емоції.

Компанія дружно підтримала її ідею. Вони йшли вулицею, де повітря пахло весняним цвітом і перемогою.