Розділ 25 - Комікси проти математики

Весняне сонечко вже добряче пригрівало через вікна коридору, але настрій у Діми був далеко не сонячним. Він крокував поруч із Алісою, час від часу кидаючи на неї сповнені відчаю погляди.
-Алісо,  що ти твориш? Як можна було читати комікс на математиці? Я ще розумію на літературі, там хоча б також літери, але на математиці… - Діма схопився за голову. – Невже не можна було дочекатися перерви? Тепер зрозуміло чому у тебе з математикою не все гаразд.
-Та що ти мене повчаєш? – пирхнула Аліса. - Я знаю, що вчинила не дуже гарно. Але чесно? Майже не шкодую. Я нарешті дізналася чим все закічнилося. І що сталося із…
-Стоп! Ніяких спойлерів, - перебив її Діма, - Я сам його колись дочитаю. Вчитель хоч щось помітив?
-Та ні, він був надто зайнятий синусами на дошці. До того ж, на минулому уроці я добре відповідала, сьогодні була моя законна черга «відпочити». Це ж лише один разочок.
-Тепер не проси мене допомагати тобі розібратися із цією темою. Моєї допомоги не очікуй. Сама розбирайся, - мовив Діма, зобразивши похмуре обличчя.
-Ну, Дімо… я ж не навмисно. Хто тому винен, що я така не терпелива. Це один із найкращих коміксів, які я читала останнім часом.
-То починай їх читати не перед уроками.
-А що краще, щоб я всю ніч не спала? До речі, вистачить бубнити. Нам потрібно провідати Єву. Вона там, напевно, зовсім засумувала без нас. Третій день уже в школу не приходить.
-Вона лікується, - м’якше сказав Діма, - Їй потрібен спокій. А з тобою вона його малоймовірно, що отримає.
-Якщо ти не хочеш йти, то так би  і сказав, - пирхнула Аліса. – Вічно шукаєш всякі відмовки. Тоді я сама її провідаю.
-Я хочу, але не можу, - зітхнув хлопчина, звірившись із годинником на телефоні. - У мене за двадцять хвилин додаткове заняття, я фізично не встигну. Тож давай ти сьогодні сама заглянеш, а я вже завтра підтягнуся.
-До речі, а що це Роми сьогодні у школі також немає?
-То ж він на змаганнях із боксу. Чи ти вже забула?
-Точно… - Аліса ляснула себе по лобі. - Зовсім із голови вилетіло через той фінал коміксу. І як він там? Успішно?
-Поки не писав, - Діма дістав телефон і перевірив месенджер. - Думаю, йому зараз не до смс.
Після уроків Аліса, не гаючи часу, забігла в супермаркет і вже за пів години дзвонила у двері Єви. Коли та відчинила трохи бліда, в теплій піжамі та з кумедним пучком на голові - Аліса ледь не збила її з ніг обіймами.
-Привіт, Євочко. Як ти почуваєшся? Зовсім зачахла в чотирьох стінах?
-Ой, Алісо... - Єва слабко посміхнулася. - Тихо тут було, спокійно... до цієї секунди.
-Спокій - це нудно! Тримай, - Аліса протягнула їй пакет, - принесла тобі запас мандаринок. Вітамін С - це твоя головна зброя зараз. Давай, чисть, а я розповім тобі, як Діма сьогодні намагався бути моєю совістю через те, що я геометрію на комікс проміняла!
Єва взяла помаранчевий фрукт, і в кімнаті розлився свіжий цитрусовий аромат.
- Дякую, - прошепотіла вона.
Єва сіла на ліжко, підібгавши під себе ноги, а Аліса по-хазяйськи вмостилася поруч на килимку, закинувши лікті на матрац.
-То кажеш, Діма прямо так і сказав, що допомагати не буде? - з усмішкою запитала Єва, слухаючи розповідь подруги.
- Ага, бачила б ти його обличчя! - сплеснула руками Аліса. - Такий містер Серйозність. 
- Ну, він просто переживає за тебе, - м'яко зауважила Єва. - До того ж ти справді ризикувала. Михайло Іванович хоч і дивиться в дошку, але в нього на потилиці точно є третє око. 
- Хоча, знаєш, Діма хоч і бурчить, але портфель мені до гардероба все одно доніс. Так що його суворість - це просто маска. Насправді він добрий.
Єва тихо засміялася, через що одразу застуджено закашлялася. Аліса миттєво підскочила, похлопала її по спині й суворо погрозила пальцем:
-Так, хвора, відставити сміх! Тобі треба берегти дихання. Краще розкажи, чим ти тут займалася ці дні? Малювала щось?
-Трішки, - Єва кивнула на робочий стіл, де лежав розгорнутий скетчбук і розсипані олівці. - Коли голова не боліла, накидала кілька ескізів. Але без вашого шуму так незвично. Навіть ловити себе на думці почала, що сумую за нашими шаленими перервами.
Раптом на тумбочці синхронно завібрували два телефони - і Євин, і Алісин. Короткі, наполегливі сигнали сповістили про повідомлення у їхньому спільному чаті.
Дівчата перезирнулися й миттєво схопилися за гаджети.
Рома: «Народ, я живий! Перше місце моє!»
Діма: «Ого! Вітаю, чемпіоне! Хто б сумнівався. Надіюсь, суперник хоч на ногах лишився?»
Рома: «Дякую, Дімо. Та лишився, але в третьому раунді йому було важко. Тренер каже, що це мій найкращий виступ за сезон»
Єва: «Урааааа! Ромка - ти молодець!»
Аліса: «Ромо, вітаю! Це неймовірна новина. Ми пишаємося тобою! Бережи себе і повертайся швидше, нам не вистачає твоїх жартів на перервах»
Рома: «Дякую, дівчата, дуже приємно. Єво, ти як там? Одужуєш? Аліса тебе ще не замучила своїми історіями?»
Аліса: «Ей! Я взагалі-то працюю лікарем-психотерапевтом і принесла їй цілу гору вітамінів!»
Діма: «Ага, вітамінів... Ромо, вона на математиці комікси читала, тепер мені знову прийдеться їй тему пояснювати»
Рома: «Ахаха, Алісо, ти як завжди в своєму репертуарі. Ладно, народ, я йду на нагородження, скоро буду в місті! Завтра побачимось!»
-Ось бачиш, - мовила Аліса, – все чудово. Залишилося лиш, щоб ти одужала, а то нам тебе не вистачає.
На душі в Єви стало зовсім легко. Хвороба ще трималася, але з такими друзями вона точно знала, що ще декілька днів, і вона зможе повернутися до свого звичного, яскравого шкільного життя.