Розділ 22 - Вечір ігор та щирих зізнань

Частина третя: Весняний подих

Березень приніс із собою перше несміливе тепло та запах вологої землі. Після галасливого і напруженого тижня у школі, друзі зібралися вдома у Аліси, щоб нарешті видихнути та просто побути разом. Зайшовши у її кімнату, відразу було зрозуміло, що теніс та колекцінування ведмедів – це її хобі. На стінах висіли грамоти із змагань, на полиці виднілися тенісні ракетки, а ще ведмедики. На ліжку також лежало багато м’яких пухнастиків.
Замовивши величезну піцу, компанія розмістилася прямо на підлозі навколо розкладеної «Монополії».
Гра йшла жваво, поки Аліса, яка якраз «збанкрутувала» після невдалого ходу на власність Діми, не відсунула кубики вбік.
-А давайте тепер зіграємо «Питання-Відповідь», - запропонувала вона. - Дізнаємося більше фактів про одне одного.
-Давайте, - погодилася Єва. – Хлопці ви за?
-Чому б і ні, - кинув Рома.
-Починаймо, - коротко мовив Діма.
-Все просто, - сказала Аліса. – Ми по черзі задаємо питання і відповідаємо на них. Я перша. Почнемо з простого, яка ваша улюблена страва? У мене це крабовий салат.
-Тушкована картопля з м'ясом, - відповіла Єва.
-Я зараз її їм, - мовив Діма, відкусуючи шматочок сирної піци.
-М'ясна запіканка, - відповів Рома.
-Уявіть, що ви спіймали золоту рибку, - продовжив Діма. - Якими б були ваші три бажання? Тільки без «мільярда доларів», це нудно.
-Перше - щоб усі мої близькі були здоровими, - сказала Аліса. – Друге - подорож навколо світу. І третє... щоб у моєму телефоні ніколи не сідала батарея!
-Я б попросила натхнення, яке ніколи не зникає, - усміхнулася Єва. - І щоб люди нарешті навчилися розуміти одне одного без слів. А також власну художню студію.
-А я б загадав, щоб у кожному місті був безкоштовний спортзал, - додав Рома. - І щоб кожна людина мала хоча б одного справжнього друга. Такого, як ви.
У кімнаті на мить стало дуже тихо й тепло від цих слів.
-Який ваш страх? – запитала Єва, продовжуючи гру. – Ви чогось боїтеся? Я, наприклад, боюся великих і агресивних собак.
-У мене цілий список, - мовила Аліса. – Я боюся висоти, павуків, змій і темноти.
-А я боюсь втратити контроль над ситуацією, - серйозно сказав Діма. - Коли щось іде не за планом і я не можу прорахувати наслідки... це вибиває з колії.
-Я б сказав, що нічого не боюся, але це було б не зовсім правдою, - сказав Рома. – Мені страшно втратити тих, хто дорогий для мене. Я боюся залишитися один. Коли навколо порожнеча і нікому навіть руку потиснути.
Після хвилини роздумів про страхи, Аліса вирішила, що атмосферу треба терміново «підсолодити». Вона хитро подивилася на друзів:
-Яке було ваше перше враження про кожного із нас? -поставив вона запитання, окинувши всіх поглядом. -Тільки чесно! Ось Єва відразу мені сподобалася, в ній була якась особлива ізюмінка, - промовила Аліса. -А ти, Ромо, здавався мені нахабним і похмурим, але коли ми почали більше спілкувати, моя думка про тебе змінилася у кращу сторону.
- Я спершу взагалі думав, що ти просто хлопчисько з грудою м'язів, - сказав Діма Ромі, - але як виявилося, у тебе присутні не тільки м'язи, ти ще й непоганий стратег.
- А я думав, що Діма - це робот-калькулятор, - засміявся Рома. - Чекав, коли це в нього батарейки сядуть. А він, виявляється, ще й на гітарі грає, та й в ноут рубиться. І взагалі цікава особистість.
- А про мене, що думав? – запитала Єва.
- Ти відразу мене зацікавила, - промовив Рома. – Ходила така добра, мрійлива, відразу мене зацікавила, а ось Аліса здавалася мені просто нестерпною балакушкою. Хоча вона й досі балакуча, але уже не дратує. Добре, тепер моя черга, - сказав він, примружившись. - Хто з нас найімовірніше потрапить у халепу через свою цікавість?
Всі троє, не змовляючись, одночасно вказали пальцями на Алісу.
- Ей! - вона вдала, що образилася, хоча сама ледь стримувала сміх. - Ну так, визнаю. Але ж зі мною ніколи не буває нудно!
- Це точно, - підтвердив Діма. - Ти - наш персональний магніт для пригод. Якби не ти, наше життя було б не настільки цікавим. 
- Якби ви могли обрати одну суперсилу на один день, що б це було? – запитала Аліса. – У мене це телепортація. Щоб за одну секунду опинитися в Парижі на сніданок, а на вечерю - в Токіо. 
- Читання думок, - задумливо промовив Діма. - Але тільки за власним бажанням. Іноді корисно знати, що насправді думає хтось із присутніх.
- Зупинка часу, - додала Єва, - щоб насолодитися моментом.
- Стати невидимим. Просто щоб подивитися, як люди поводяться, коли думають, що їх ніхто не бачить.
- Яку рису ви найбільше цінуєте в людях, що зараз сидять у цій кімнаті? – поставив своє питання Діма. – Я в Алісі – енергію. В Єві - доброту. А в Ромі... - він на мить завагався, - надійність. Він як скеля.
- А я в Дімі ціную витримку та готовність допомогти, - додав Рома, -  В Єві те, що вона бачить світ інакше. А в Алісі те, що вона ніколи не здається.
-Ой, ну все, зараз розплачуся, - Аліса витерла уявну сльозу і розсміялася. - Ви найкращі. А я в Дімі ціную терпіння, бо терпеливо пояснювати  мені теми з математики – це теж талант. А в тобі, Єво, я ціную вміння бачити в інших лише позитивні сторони.
-А я ціную в тобі оптимізм та яскраву енергію, яку ти даруєш людям, - промовила Єва, усміхнувшись. - В Ромі витримку до важких ситуацій, а в Дімі – логіку та дисципліну.
-Яка ваша найдивніша дитяча мрія? – усміхнувшись мовила Єва. - Ну, знаєте, щось таке, що навряд чи колись станеться.
-Я колись хотів мати будиночок на Марсі та розводити там комах, - промовив Діма.
-Ти ще не сказав про те, як мріяв стати китом, - сказала Аліса, штовхнувши злегка Діму вбік.
-Ти серйозно? – запитав Рома, хватаючись за живіт від сміху - А чому не ведмедем?
-Я мріяла, що коли виросту, то матиму власного живого ведмедя, - сказала Аліса. – Зараз у мене цього немає в планах.
-Я мріяла, щоб хмари були солодкою ватою, а зірки цукерками, - мрійливо сказала Єва. - А ще, щоб все, що я малюю могло б ожити.
-А я мріяв бути таємним суперменом, який виконує потаємні бажання інших, - сказав Рома.
-Знаєте… якщо порівняти наші дитячі мрії і сьогоденні, вони карденально відрізняються, - промовила Єва. – Дитинство – це такий чудовий період, коли не потрібно ні про що турбуватися.
-Але зараз, коли ми поруч це також класний час, - сказала Аліса.
-Звичайно, - промовила Єва. – Я рада мати таких друзів, як ви.
Таким чином, звичайний вечір ігор перетворився на вечір задушевних розмов. Між ними більше не було стін - лише затишна кімната, запах піци та щирість, яка буває лише між справжніми друзями.