Розділ 20 - Нічні кошмари

Надворі висів густий, пронизливий мороз. За останні кілька тижнів стосунки між хлопцями стали набагато теплішими, тому Рома без вагань прийняв пропозицію залишитися у Діми з ночівлею. Тепер вони сиділи у Діминій кімнаті і Рома слухав нову мелодію на гітарі, яку придумав Діма.

За вікном почалася справжня хуртовина. Вітер завивав із такою силою, що шибки в рамах ледь помітно тремтіли.

-Ромо, ти чогось зблід... Все добре? - Діма відклав гітару, помітивши, як друг раптом напружився.

-Та все ок. Просто від цієї негоди якось не по собі, -  Рома спробував усміхнутися, але вийшло криво. - Класна мелодія. Що плануєш робити з музикою далі? 

-Думаю дописати слова. Хочу, щоб це була повноцінна пісня.

-Ого! Плануєш випустити свій трек?

-Було б чудово якби в мене це вийшло,- зізнався Діма, трохи зніяковівши.

-Слухай, з твоїм старанням тобі все під силу. Ти ж якщо за щось берешся, то доводиш до ідеалу.

-А що ти плануєш робити в майбутньому?

-Було б чудово створити власну комп’ютерну гру.

-Це не дивно, ти ж чудово розбираєшся у комп’ютерній справі не гірше, ніж у боксі. У тебе все вийде, якщо не кинеш на півдорозі. 

Хлопці ще трохи порозмовляли на різні теми, не оминули й згадки про Єву з Алісою. Діма досі був приємно здивований тим, що Єва - та сама «Сонячний Промінчик» із Роминого дитинства. Було близько опівночі, коли хлопці закінчили розмову і лягли спати. Діма у себе на дивані, а Рома на матрасі поряд.

 Погода за вікном тим часом не покращувалася, а стала ще гіршою. Хуртовина перетворилася на справжній буревій, і вітер вив, наче поранений звір.

  Минуло кілька годин, як Діма прокинувся від того, що почув стогін. Розплющивши очі, він при піднявся на ліжку. Увімкнувши нічник на тумбі, спрямував погляд на друга. З ним явно щось  було не так. Рома лежав на боці, стискаючи ковдру. Його обличчя було мокрим від поту, брови болісно зведені, а губи тремтіли.

- Гей, Ромо, - тихо покликав Діма. - Ти в порядку?

Рома не відповів. Його дихання було швидким і нерівним. Він злегка почав сіпатися, промовляючи у вісні обривки фраз: «Ні, не треба… Допоможіть прошу…»

Діма швидко піднявся, переповз через підлогу до матраца Роми і обережно торкнувся його плеча.

-Ромо! Прокидайся! Це лише сон!

Від цього дотику Рома різко відсахнувся, а потім, розплющивши очі, сів. Він швидко озирнувся, його погляд був диким і зляканим. Лише коли він побачив знайоме обличчя Діми, його очі почали набувати осмисленості.

-Діма… - видихнув Рома, його голос був хриплим. Він опустив голову і провів рукою по обличчю. - Я… я розбудив тебе? Вибач…

-Ти стогнав уві сні. І трохи налякав мене, - Діма сів поруч. Він не став ні жартувати, ні ставити зайвих питань, а просто протягнув другу пляшку води.

-Що тобі снилося?

-Кошмар… аварія…, - Рома зробив великий ковток. Він рідко говорив про це кому небудь. - Мені майже завжди сняться кошмари в цю пору. Особливо під час хуртовини і завіванні вітру. Тому я і не люблю зиму. Часто сниться одне і те саме. Темрява, жахлива погода, а потім аварія… Я на задньому сидінні, а переді мною розбите скло та силуети батьків, що не рухаються… Я намагаюся зробити хоч щось, але не можу. І я просто кричу... від того, що нічого не можу змінити.

Діма поклав руку Ромі на плече, стискаючи його сильно, але дружньо.

-І давно це у тебе? 

-З того самого дня як це все відбулося. Я втратив батьків, коли мені було десять, - голос Роми, зазвичай твердий і впевнений, зараз тремтів від прихованого болю. - Це була жахлива аварія на слизькій трасі. Батько не впорався з керуванням. З того часу цей кошмар повертається щозими, і я змушений знову й знову переживати ту саму безпорадність. Я ненавиджу це. Не хочу, щоб хтось бачив мене таким... слабким.

Рома замовк, відчуваючи втому від емоційного напруження.

-Ніхто не побачить. Тут лише я, - Діма почекав, поки Рома заспокоїться. - Я й не думав, що у тебе є такий болючий секрет. Добре, що ти зі мною поділився. Ти не повинен сам з цим боротися. Наступного разу, коли це накотить, знай я поряд. Ти можеш мене розбудити, поговорити зі мною, я готовий тебе вислухати.

Це була проста, але міцна підліткова обіцянка. Рома відчув як напруга поступово спадає. Він подивися на Діму, який, незважаючи на сонний вигляд, випромінював надійність.

-Дякую, Дімо. Ти справжній друг, - прошепотів Рома.

-Ми обидва знаємо, що ти не часто просиш допомоги сам, гордий занадто, - Діма м'яко штовхнув його в плече, намагаючись трохи розрядити атмосферу. - Тому я просто буду поруч. А тепер лягай і спробуй заснути.

-Спробую, - відповів Рома.

Ця нічна ситуація зміцнила дружбу хлопців, показавши, що Діма приймає Рому з усіма його проблемами і травмами. А Рома зрозумів, який чудовий йому дістався друг. А також те, що справжня сила - це не лише вміння тримати удар на рингу, а й здатність довіритися другу. Він нарешті усвідомив, наскільки даремно він так довго опирався цій дружбі. Тепер він знав: у нього є людина, яка не відвернеться, навіть коли навколо панує суцільна темрява.