Розділ 17 - Ковзанка

Почалися зимові канікули. Насичений, але приємний гул лунав над ковзанкою. Запах гарячого шоколаду, змішаний з морозним повітрям, створював особливу, святкову атмосферу. Сяючі гірлянди відбивалися на ідеально гладкому льоду, а з динаміків лунала ритмічна музика.
Прибувши, Рома одразу помітив Єву, яка стояла біля входу, тупцюючи від холоду. Вона була вдягнена в яскраво-жовтий пуховик, що вирізнявся на тлі білого снігу, і виглядала чарівно. Поруч з нею стояла Аліса та ще одна дівчина, яку Рома не знав.
-Привіт, Єво, Алісо! - Рома підійшов. - Радий вас бачити.
-Привіт, Ромо! - відповіла Єва, вона досі була збентежина від того, що Рома виявився її другом дитинства. - Це Поліна, подруга Аліси, приїхала на пару днів. Поліно, це Рома.
-Приємно познайомитися, - сказала Поліна, енергійно кивнувши. 
-Скоро має підійти Діма із двоюрідним братом, - мовила Аліса.
Через кілька хвилин підійшли Діма та його супутник. Рома миттю впізнав його - високого, стрункого хлопця з коротким русявим волоссям та блакитними очима. Тимур. Той самий гравець, чий сильний кидок розбив йому ніс. 
Напруга, яку Рома намагався приховати, видала себе: він інстинктивно випрямився. Тимур почувався ніяково. Він одразу помітив Рому і підійшов без зайвих слів.
- Ромо, привіт. Слухай... Я радий, що ти тут. Це я, Тимур. Минулого тижня, на грі… - Тимур говорив тихо, наче боявся, що його почують усі відвідувачі ковзанки. - Я хотів вибачитися. Я, чесно, не цілився. Це був , відчайдушний кидок, я просто… панікував. Як твій ніс?
Рома дивився на нього, відчуваючи, як Діма, який стояв поруч, уважно стежить за їхньою реакцією.
- Привіт, Тимуре, - Рома знизав плечима. - Ніс цілий, тільки синець довго сходить. Я знаю, це баскетбол. У запалі гри всяке буває.
-Це не виправдання, - мовив Тимур. – Знаю, це було грубо. Якщо тобі потрібна допомога з чимось чи ще щось, скажи. Серйозно.
-Домовилися. Вважай, інцидент вичерпано, - Рома простягнув руку. Тимур стиснув її міцно і з полегшенням.
-Фух, я вже думав, мені доведеться тут по льоду на колінах повзати, - втрутився Діма, розрядивши обстановку. - Гайда брати ковзани! Я вже відчуваю себе Олімпійським чемпіоном.
Та його амбіції і реальність не зовсім збіглися. І хоч він тримався на кризі доволі добре, пару разів все ж таки впав.
Хоч Рома був вмілим боксером, але цього не можна було сказати про його катання на ковзанах. Щойно він вступив на кригу, як відразу мало не гепнувся. Він невпевнено хитався, вчепившись у бортик, тоді як Тимур, на диво, виявився вправним фігуристом, легко ковзав, навіть виписуючи прості вісімки.
Аліса, Єва та Поліна, сміючись і тримаючись за руки, швидко намотували кола. Вони були впевнені й граціозні, наче крижані принцеси.
Рома ж тримався за бортик, невпевнено дивлячись на лід.
- Я лиш два рази катався, - зізнався Рома, коли Єва під’їхала до нього, - та й то давно. - Мені здається, що я зараз впаду.
- Без цього ніяк, - мовила Єва. – Падіння – це частина практики. Але я впевнена ти швидко навчися. 
- Ти дуже вправна, - зауважив він, дивлячись, як легко вона стоїть на лезі.
- Я багато років на роликах каталася, це схоже, - сказала вона усміхнувшись. – Та й на ковзанці я була не раз. Головне - не дивись на ноги, зігни їх в колінах, руки постав перед собою.
Вони поїхали повільно, Єва спокійно і впевнено, тоді як Рома невпевнено похитуючись. 
-Бачиш? Ти чудово справляєшся! - сказала вона, коли вони вперше зробили півкола, не впавши.
-Завдяки твоїм порадам, - його голос був наповнений радістю.
-А тепер, спробуй ще раз.
У цей момент Діма, намагаючись швидко проїхатися , не втримав рівновагу і полетів. Тимур, який проїжджав повз, не зміг стримати сміху, але вчасно підхопив брата, не давши йому гепнутися.
-Я ж казав, що буду як чемпіон! Чемпіон з падінь! - крикнув Діма, коли вони проїжджали повз.
Друзі засміялися. Це була легка та щира мить. 
Наприкінці вечора, коли вони сиділи біля виходу, знімаючи ковзани, Тимур знову підійшов до них.
-Дякую за вечір, хлопці, - сказав він, кивнувши Дімі та Ромі. – І  ще раз, Ромо, без образ. Сподіваюся, ми якось ще побачимося.
-Без проблем, - кивнув Рома, відчуваючи, що справді більше не тримає зла.
Коли Тимур відійшов, Діма поплескав Рому по плечу.
- Бачиш? Все вирішилося. Він нормальний хлопець. А тепер давай, герой-ковзаняр, відведи леді додому.
Рома посміхнувся. Мороз, ковзани, вибачення і давня подруга дитинства Єва – це був, мабуть, найкращий вечір цього тижня.