Розділ 11 - Неприємність

  Робота над проєктом з історії була майже завершена. Четвірка зібралася востаннє в Діми, щоб провести «генеральну репетицію» виступу. Хлопцям неймовірно сподобалося оформлення ватмана - дівчата створили на ньому приголомшливу імітацію карти з обпаленими краями та каліграфічними написами. Дівчата ж були в захваті від презентації хлопців: Діма вибудував бездоганну хронологію подій, а Рома знайшов рідкісні архівні фото та додав класні переходи між епохами.
Все було добре до того самого моменту, коли Діма запропонував зробити перерву.
-Нам треба перезавантажитись, - сказав він, дістаючи з холодильника банки з газованим напоєм.
Рома, прокручуючи в голові вступну промову, стояв зовсім близько до столу, де лежав розгорнутий ватман. Коли він різко смикнув кільце бляшанки, напій під тиском вирвався назовні пінистим фонтаном. Рідина миттєво залила центр плаката - саме там, де Єва кілька годин виводила складний герб.
-О, ні! - вигукнула Єва, притиснувши руки до обличчя. В її очах виступили сльози. 
-Рома, ти що накоїв?! - Аліса вибухнула першою. Вона підскочила до столу, намагаючись серветкою ввібрати вологу, але зробила тільки гірше. - Ми над цією картою тиждень сиділи! Ти взагалі можеш хоч хвилину не бути «руйнівником»? – продовжувала вона.
-Я не хотів, ясно? - огризнувся Рома. Провина обпікала його, але він за звичкою обрав напад. – І це взагалі Діма винен. Чому притяг сюди свої напої? Ти ж у нас «Мозок», мав би прорахувати, що під тиском банка може бахнути!
-Я винен? - спокійно, але з відчутною напругою в голосі перепитав він. - Я просто запропонував усім перепочити. А відкривати банку прямо над ватманом - це не мій «розрахунок», а твоя необачність.
-Ти вічно зі своїми «правильними» ідеями! - не вгавав Рома, наступаючи на Діму. - «Давайте вип'ємо газованки», «давайте зробимо перерву»... Спеціально під руку підставив, так? Щоб я виглядав жахливо на фоні твого ідеального проєкту?
-Та що ти верзеш?! - Аліса стала між ними. - Діма просто хотів бути ввічливим! Ромо, визнай нарешті, що ти просто незграба!
-Досить! - раптом тихо, але твердо мовила Єва. Вона стояла біля столу, дивлячись на пляму. - Досить сперечатися. Ви поводитеся як маленькі діти. Поки ви шукаєте винного, фарба просочується крізь папір.
Слова Єви подіяли як відро холодної води. Рома зупинився, важко дихаючи. Він глянув на Діму, який тримав у руках серветку, і на Єву, в якої тремтіли губи. Гнів миттєво випарувався, залишивши після себе лише гіркий присмак.
- Пробач, - мовив Рома, дивлячись у підлогу. - Я... я просто розгубився. Дім, вибач. Ти ні до чого. Це все я... Камінь, що з мене взяти.
Діма на мить завагався, а потім коротко кивнув, приймаючи вибачення.
- Проїхали. Тягни фен, він у ванній. Зараз ми все виправимо. Будемо робити з цієї катастрофи «історичний артефакт».
Рома, який досі почувався ніяково, тримав фен. Він направляв потік повітря на вологі краї, а Єва в цей час пильно стежила за тим, як папір деформується під впливом тепла.
-Стій, - прошепотіла вона, торкаючись пальцями паперу. - Дивіться... папір пішов хвилями і потемнів саме так, як нам було потрібно для ефекту старовини.
Єва рішуче взяла пензель і, замість того щоб зафарбовувати пляму, почала додавати до неї розмиті краї за допомогою міцно завареного чорного чаю. Аліса допомагала їй, злегка обпалюючи краї окремих клаптиків паперу звичайною запальничкою, щоб потім наклеїти їх зверху як «латки» на давньому документі.
-Ромо, тепер твоя черга, - Єва простягнула йому губку, змочену в розчині кави. - Бачиш ці світлі місця навколо плями? Треба зробити їх темнішими, щоб перехід був плавним. Роби це хаотично, наче папір пролежав у вогкій скрині сто років.
Він зосереджено ставив «відбитки часу» на мапі, а Діма поруч за допомогою тонкого лінера відновлював літери, що підпливли, роблячи їх ще більш готичними та вигадливими.
-А знаєте, - мовила Аліса, розглядаючи ватман через дві години, - якби ми не пролили ту газованку, проєкт виглядав би як звичайна шкільна робота. А тепер це... це наче ми справді знайшли його на горищі якогось стародавнього палацу.
- Ефект «щасливої помилки», - підсумував Діма, підправляючи фінальну дату на хронологічній стрічці. - Іноді хаос допомагає створити ідеальний порядок.
Коли вони закінчили, ватман виглядав неймовірно: текстурний, багатошаровий, із відтінками старовини. Рома відклав губку і нарешті розігнув спину. Він поглянув на свої пальці, забруднені кавою та аквареллю, а потім на Діму. Той якраз прискіпливо витирав окуляри.
-Слухай, - Рома завагався, але таки продовжив, - я там наговорив зайвого... ну, про те, що це ти винен. Насправді я просто злякався, що все зіпсував. Ти круто все придумав із цим «старінням».
Діма одягнув окуляри, поправив їх на переніссі й спокійно подивився на однокласника. У його погляді не було образи.
- Кожному історичному артефакту потрібна своя легенда, - відповів він із ледь помітною усмішкою. - Тепер цей проєкт нам точно запам’ятається.
Єва обережно провела кінчиками пальців по підсохлому паперу, на якому тепер красувався оновлений герб. Вона виглядала втомленою, але щасливою.
-Ми впоралися, - тихо сказала вона.