Розділ 10 - Кіберкафе

Рома іноді заглядував до кіберкафе. Місце, де зазвичай панував цокіт клавіатур. Йому подобалося заглядати сюди, адже можна було відволіктися від реальності.
Переступивши поріг, він рушив до задніх столів. І зупинився як укопаний. За одним із комп'ютерів, у навушниках, зосереджено вдивляючись у монітор, сидів… Діма Степанчук. На ньому була звичайна, хоч і трохи пом'ята сорочка. 
Рома підійшов до нього, злегка постукавши по спинці стільця.
- Привіт. Не очікував тебе тут побачити. Я думав ти лише над підручниками сидиш, або зубриш щось деінде.
Діма зняв навушники і повернувся, його вираз обличчя був, як завжди стриманий, але в очах промайнуло здивування.
- Те, що я гарно навчаюся не означає, що я думаю лише про навчання, і займаюся лише ним, - відповів Діма. - У мене є свої певні інтереси і в інших сферах.
- І часто ти сюди заглядаєш? – запитав Рома, розглядаючи монітор, на якому вирував якийсь фентезійний бій.
- Як коли. Раз чи два на тиждень, коли це не заважає моєму графіку і коли хочеться розвантажити голову.
- Схоже я дійсно багато чого про тебе не знаю.
- Ще й як не знаєш, - Діма несподівано усміхнувся, хоча посмішка була ледь помітна. – Я ще й на гітарі граю, якщо тобі цікаво.
- Справді? – Рома здивовано подивився на нього.
- Ага. Поки граю лиш для себе.
- І що добре виходить?
- Це вже як хто посудить. Граю не погано, але є ще чому вчитися. 
- Нічого собі, - Рома відчув, як його ставлення до Діми почало повільно змінюватися. Він зрозумів, що перед ним був не просто «ходячий довідник», а хлопець із купою прихованих талантів. 
- На якому ти рівні в цій грі? – запитав Рома, поглянувши на екран.
- На 24-му. 
- Хочеш разом зіграємо? Хочу подивитися, як ти граєш. Якраз маю тут акаунт.
На мить Діма завагався та потім сказав:
- Я не проти. Сідай за один із столів. І починаймо. Тільки не відволікай мене балачками, я хочу пройти цей рівень до сьомої.
- Добре, Мозок. Сьогодні без балачок. Тільки бій.
Вони обидва сіли за монітори, і гра почалася…
Наступну годину вони провели в повному зосередженні. Рома був вражений: Діма грав не просто добре, він грав ідеально. Кожен його крок у грі був логічним продовженням попереднього. Вони спрацювалися неймовірно швидко - сила Роми та стратегія Діми виявилися небезпечним поєднанням для ворогів.
Коли на екрані з’явився напис про проходження рівня, Діма видихнув і глянув на годинник.
-Рівно сьома. Встигли.
Вони разом вийшли на вечірню вулицю.
-Непогано ми їх розкидали, - Рома вперше за довгий час щиро посміхнувся Дімі. - Слухай, а щодо гітари... колись даси послухати? – зненацька запитав він.
Діма на мить завагався, поправляючи рюкзак, а потім коротко кивнув:
- Можливо. Коли проєкт закінчимо. Бувай, Ромо.