Розділ 9 - Рюкзаки, бібліотека та шопінг

Аліса, не поспішаючи, прямувала до школи, насолоджуючись ранковим повітрям. Помітивши попереду знайому постать Діми, вона пшвидшила крок і весело підбігла до нього.
-Привіт! Як справи? - вона зазирнула йому в обличчя і усміхнулася. - Готовий підкорювати олімпіаду з математики?
-Привіт. Та нормально. Звісно готовий, - спокійно відповів Діма. 
-Я й не сумнівалася. Ти ж у нас завжди готовий, коли справа стосується цифр.
-Давай сюди сумку, понесу, - Діма звично простягнув руку.
-Тримай, - Аліса з полегшенням віддала важкий рюкзак.
- Слухай, а як просувається ваша з Євою частина проєкту?
-Чудово. У неї  такі неймовірні малюнки. Ти знав, що вона малює власний комікс?
-Справді? - Діма здивовано підняв брови.
-Так. Коли я була у неї в гостях, ми з нею багато розмовляли, і вона показувала свої малюнки та колекцію наліпок. А ще розповідала про друга свого дитинства, якого вона називала Камінчиком.
-Камінчиком? Дивне прізвисько.
-Вони називали одне одного прізвиськами. Він називав її Сонячним Промінчиком. Але, на жаль, коли Єва переїхала, зв'язок обірвався. Сумно, правда? Я навіть трохи розчулилася. А я розповіла їй про тебе.
-Що ти їй там уже встигла наговорити? – Діма підозріло звузив очі.
-Не бійся, я тебе описала з найкращого боку. Навіть не згадала про те, як ти в дитсадку намагався їсти пластилін і соплі.
- Алісо! Ти нестерпна! - Діма спробував зобразити похмуру гримасу, але кутики його вуст зрадливо сіпнулися в посмішці.
-Я знаю, - відповіла дівчина, сміючись. – О, глянь, там Єва йде. Ходімо до неї.
Дівчата привіталися обіймами, а Діма лише ніяково кивнув, міцніше перехопивши лямки двох рюкзаків. Обговоривши майбутню олімпіаду та спільну роботу, вони вирішили, що настав час зібратися всією четвіркою.
-Давайте сьогодні після уроків у бібліотеці? Там тихо, ніхто не заважатиме, - запропонувала Аліса.
-Тільки Ромі треба сказати, - зауважила Єва.
-Як зустрінемо, так і скажемо. Куди він подінеться? - впевнено підсумувала Аліса.
Бібліотека зустріла їх запахом паперу та сонячними променями, що пробивалися крізь високі вікна. Четвірка розсілася навколо великого столу. Діма з Ромою розклали схеми та конспекти.
Єва з Алісою в цей час працювали над ватманом у кутку стола. Єва обережно виводила заголовки, а Аліса допомагала підбирати ілюстрації.
-Ти бачиш це? - прошепотіла Аліса Єві, кивнувши в бік хлопців. - Вони не сперечаються. Вони... працюють.
-Можливо, вони просто нарешті розгледіли одне в одному щось спільне, - так само тихо відповіла Єва.
Коли з основною частиною було покінчено, Аліса енергійно закрила блокнот.
-Так, хлопці, далі ви самі дошліфовуйте текст, а у нас із Євою термінові справи.
- Які ще справи? - підняв голову Діма.
- Шопінг! - в один голос відповіли дівчата.
Коли двері бібліотеки тихо зачинилися за дівчатами, біля столу запала тиша. Рома відкинувся на спинку стільця і крутив у пальцях олівець, дивлячись на схему, яку накреслив Діма.
-Слухай, Дім... - Рома перервав мовчання, не дивлячись на нього. - Я вчора так і не сказав. Короче, дякую. Якби не ти, я б зараз навряд чи сидів тут.
Діма на мить завмер, тримаючи руку над клавіатурою. Він повільно поправив окуляри й нарешті подивився на Рому.
-Ти про вчорашнє? Забудь. Будь-хто на моєму місці зробив би так само.
- Не будь-хто, - Рома коротко усміхнувся, нарешті піднявши очі. - Більшість би просто заціпеніла. А ти зреагував швидше за мене. Не думав, що у тебе така реакція.
Діма ледь помітно знизав плечима, хоча було видно, що йому приємно це чути.
В цей момент подруги прямували до найближчого торгового центру. Це був їхній час. Вони переходили від одного магазину до іншого, обговорюючи всілякі теми.
- Слухай, а ти помітила, Рома сьогодні якийсь притихлий? Раніше він тільки й шукав, як підколоти Діму, а зараз... Діма теж став менше бурчати. Цікаво, що на них так вплинуло? – мовила Єва.
- Кажу тобі, між ним із Дімою явно щось сталося, - сказала Аліса, приміряючи кумедну шапку з вухами перед дзеркалом. – Але я не проти того, щоб вони працювали спокійно.
Біля стенда з професійними маркерами Єва буквально «зависла». Вона прискіпливо вибирала різні відтінки, перевіряючи їх на спеціальних папірцях.
- Слухай, ці маркери такі чудові. Я вже уявила, якою буде моя наступна картина, намальована цими маркерами, - мрійливо промовила вона.
Аліса в цей час досліджувала полицю з кумедними наклейками.
-Єво, дивись! - вона тицьнула пальцем у набір стікерів із кактусами. - Цей кактус у боксерських рукавицях - вилитий Рома.
Єва засміялася, уявивши Рому з квіткою на голові.
- Бери, приклеїмо йому на чернетку доповіді.
Продовжуючи прогулянку, дівчата помітили в центрі залу два манекени, які за зростом і позами дивно нагадували когось знайомого.
-Дивись, Єво, це ж вилитий Діма, коли він незадоволений моїми оцінками!
Аліса підійшла до пластикової фігури, поправила на ній шарф і почала повчати: «Алісо, ти знову сплутала дати заснування…»
Єва почала фотографувати цю сцену на телефон, ледь стримуючи регіт.
-Стривай, а цей манекен поруч... у нього такий самий похмурий і серйозний погляд, як у Роми зранку! - додала Єва, стаючи поруч і роблячи серйозне, «боксерське» обличчя.
Вони наробили купу дивних селфі з «пластиковими копіями» хлопців, поки не зрозуміли, що за ними спостерігає черга до каси.
 Дівчата ще довго блукали центром, сміялися, пили каву в невеликій кав'ярні та ділилися дівочими таємницями, відчуваючи, що цей день зробив їх ще ближчими. На душі було тепло, незважаючи на осінню прохолоду за вікном.