Розділ 8 - Пригода на дорозі

Рома крокував по звичайному маршруту, вертаючись із тренувань по боксу. Розпочався дощ. Краплі, що ставали все більшими, почали барабанити по капюшону його великої, мішкуватої чорної кофти. Він засунув руки глибоко в кишені сірих джинсів і, понуро опустивши голову, не звертав уваги на світ навколо, занурившись у рій своїх думок. Ноги, натреновані повторюваними рухами, несвідомо вели його в правильному напрямку .
Дійшовши до перехрестя, він зробив пару перших кроків, щоб перетнути вулицю. У ту ж мить він почув відчайдушний, дуже нехарактерний для того, хто його вигукував, крик: «Рома, стій!», що повернув його в реальність. 
Перш ніж Рома встиг повністю усвідомити, що відбувається, сильна рука схопила його за капюшон і з неймовірною силою смикнула назад. Він відчув, як його тіло різко відлетіло на тротуар, а в наступну мить повз те місце, де він щойно стояв, промайнув на великій швидкості сірий автомобіль. Водій навіть не загальмував, зникнувши в завісі дощу.
Рома, оглушений ударом об землю і шоком, кілька секунд просто дивився перед собою. Над ним, мокрий й захеканий, стояв Діма. Його окуляри з'їхали набік, а дихання було уривчастим. Світло-каштанове волосся було розтріпане. Він виглядав абсолютно не так, як звик виглядати «Мозок».
Діма, який зазвичай говорив монотонно, запитав майже з панікою в голосі:
- Ти як?! У порядку? Ти що, взагалі по сторонах не дивишся?! - і протягнув Ромі руку, щоб той підвівся.
- Все… нормально, – видавив із себе Рома, досі перебуваючи в стані ступору. Він обтрусив джинси,
- На далі будь уважніший.
- Постараюся.
- Ти точно в порядку? Голова не паморочиться? - Діма пильно вдивився в обличчя однокласника.
- Та точно. Я в нормі. Я піду, мені на іншу вулицю. Бувай, - Рома поспішив закінчити цю надто дивну для них обох сцену. 
Він розвернувся і майже побіг геть, не в силах повірити, що саме Діма - людина, яку він найбільше дратував, - виявився його рятівником.
- До зустрічі, - кинув Діма, відводячи погляд.
Вони пішли в різних напрямках, але немовби вперше побачили одне одного по-справжньому. Рома йшов під дощем, відчуваючи несподіване тепло від факту порятунку, а Діма, крокуючи додому, дивувався, чому його так налякала думка, що з цим «Каменем» може щось статися?