Розділ 3 - Ситуація в коридорі, кав'ярня, кошенята

Минуло кілька днів. Єва потроху освоювалася у новій школі, і кожен день здавався легшим за попередній. Поряд з Алісою вона почувала себе у своїй тарілці: не так самотньо, не так помітно, а головне - абсолютно безпечно. Аліса була її надійним якорем у цьому новому світі.
Після дзвінка на велику перерву коридор перетворився на річку учнів. Єва стояла біля шафок, допомагаючи Алісі розібратися із заваленим підручниками рюкзаком, коли повз них пролетів Рома. Він був настільки швидким і зосередженим власним шляхом, що просто розсікав натовп, не звертаючи увагу на оточуючих.
Рома, високий і нестримний, увійшов до невеликої групи старшокласників, які оточили Діму. Діма, на відміну від більшості баскетбольної тусовки, був спокійний, майже непомітний, і саме зараз він, здається, намагався пояснити щось складне, розмахуючи рукою над графіком.
- Слухай, Дімо, ти можеш рухатися швидше? - кинув Рома, не питаючи, а вимагаючи. Його тон був різким і зверхнім, що одразу привернуло увагу. - Нам потрібен м'яч. Ти стоїш, як пам'ятник, а ми запізнюємося на тренування.
Діма, не відразу відірвавшись від своєї схеми, спокійно підвів очі.
- Я не стою, а пояснюю. І коридор тут не твій особистий простір, Ромо. Можеш обійти. 
Це була перша публічна суперечка, яку Єва чула між ними. Рома зазвичай не зустрічав опору. Він на мить застиг, а потім лише засміявся, але сміх вийшов напруженим.
- Обійти? Я не збираюся обходити нікого, особливо коли ти займаєш цілий прохід своїми розрахунками. Хочеш займатися чимось своїм? Зроби це десь, де не заважаєш нормальним людям.
Не дочекавшись відповіді, Рома різко відштовхнув одного з хлопців і, ледь не зачепивши Діму плечем, пролетів далі. Діма лиш похитав головою, зібравши свої папери.
- Бачила? -  прошепотіла Аліса, коли вони нарешті вийшли на подвір’я. -  Оце такий Рома.
Після уроків дівчата зайшли в затишну кав’ярню «Ніжність». Замовили каву і булочки із заварним кремом, як виявилося вони обоє їх любили.
- Чому Рома так поводиться? - запитала Єва, згадуючи спалах Роми. - Я думала, Діма - це частина їхньої компанії.
- Ну, Діма справді іноді з ними, - пояснила Аліса, роблячи ковток. - Але це скоріше про користь, ніж про дружбу. Тренер попросив, щоб Діма розраховував для них статистику, робив певні записи. Діма - чистий геній. Він мозок, а Рома - сила, ти ж бачиш. Рома вважає себе лідером у всьому, тому Діма його дратує своєю… незалежністю.
- Незалежністю?
- Так. Рома не любить, коли хтось іде проти його правил. А Діма на голову вищий за нього інтелектуально, і Ромі це не подобається. Вони терплять одне одного, бо потрібні. Рома отримує перемоги, Діма отримує простір для своїх розрахунків, але вони, безумовно, не друзі. Скоріше два різні полюси.
- Значить, Рома - це просто велика, галаслива зірка, -підсумувала Єва, відчуваючи дивне розчарування.
- Він більше, ніж зірка. Він мов ураган. Емоційний, запальний і дуже впертий. І він не любить, коли його не слухають. Любить робити по своєму.
   Вони поговорили ще трохи про школу, а потім Аліса поспішила на додаткове заняття. Єва вирішила пройтися додому пішки, насолоджуючись м'яким осіннім днем.
  Вона йшла, розглядаючи різнокольорові дерева вздовж вулиці. І раптом, на протилежному кінці, біля старої занедбаної клумби, Єва помітила Рому. Він стояв, пригнувшись, і був цілком зайнятий якоюсь справою, абсолютно не звертаючи уваги на навколишній світ.
  Підійшовши ближче, так щоб він її не помітив, але вона гарно могла побачити його, сховалась за стовбуром широкого клена. Поки вона знала його як галасливого, іноді зарозумілого лідера баскетбольної команди, навколо якого завжди було багато шуму. Але те, що вона побачила зараз, не вкладалося в цей образ. Рома годував кошенят.
Він обережно насипав сухий корм у невелику мисочку, а потім, сівши навпочіпки, почав підкликати їх тихим, ласкавим голосом. Їх було троє: одне чорне, як ніч, друге руде і найменше - біленьке.

 - Ну, йдіть сюди, малі, - лагідно промовляв він, і цей голос був настільки не схожий на його звичайну, рішучу інтонацію, що Єва ледь його впізнала. 

- Не бійтеся, я приніс вам найкраще.
Його обличчя було розслаблене, а очі випромінювали тепло, яке Єва не очікувала побачити після сцени в коридорі. Вона побачила, як він обережно погладив одне з кошенят, щойно воно підійшло, а потім встав, витрусив крихти з долонь і швидко пішов.
Єва стояла як укопана. Це був справжній Рома. Не репутація, не маска, а людина, здатна на тиху, нікому непомітну доброту. 
Вона почекала, поки він зникне за рогом, а потім вийшла зі своєї схованки. Вона стояла, дивлячись на порожнє місце, де щойно стояв Рома. Єва відчула, як у серці зароджується цікавість. Рома мав внутрішній світ, прихований за маскою різкого та зарозумілого хлопця. І ця таємниця одразу зробила його набагато цікавішим.