Розділ 2 - Екскурсія школою

- Це у нас – їдальня, або, як її називають у нас у школі, “Куточок Щастя”, -  говорила Аліса, жваво жестикулюючи, поки вела Єву заплутаними коридорами.
- Тут продають найсмачнішу піцу, хоча до неї треба ще встигнути. А булочки з вишневою начинкою просто пальчики оближеш. Я часто їх беру.  Я зазвичай сідаю біля того столика поряд з вікном. Сьогодні в меню гречана каша з котлетою і салат з капусти, а також борщ. До речі, якщо будуть якісь питання, запитуй. Я чим можу – допоможу.
- Добре, дякую. Дуже люб’язно з твого боку, - Єва озиралася оглядаючи інтер’єр приміщення.
- У нас дуже великий спортзал. Є різні спортивні гуртки: з волейболу, футболу, баскетболу, тенісу, боксу, легкої атлетики. Я займаюся тенісом, і у мене добре виходить, - Аліса не могла приховати гордості. - Діма, мій друг, до речі, теж. Це я його вмовила, але він більше по гітарі та книжках. А я - тільки теніс. І люблю ведмедів. Ти, до речі, чимось захоплюєшся?
- Я малюю комікси та ілюстрації. Колекціоную наліпки із жуйок.
- Це класно! До речі, я люблю читати комікси, особливо, якщо там є закручений сюжет.
Вони вийшли із спортивного залу. Аліса знизила голос до шепоту.
- Наша класна, Софія Степанівна, чудова. Хоч іноді вона здається суворою, але насправді вона така добра. Згодом ти це зрозумієш. Ось хто справді зла і сердита – це Анастасія Семенівна, вчителька з географії. Іноді здається, що вона лусне від того гніву.
- Запам'ятала: біологія - добра, географія – зла, - підсумувала жартівливо Єва.
- До речі, у мене є молодший брат – Артем, він вчиться у п'ятому класі. Я вас якось познайомлю.
І в цей момент повз них, наче метеор, що впав з неба, пролетів маленький рудий хлопчина п'ятикласник.
- О, а ось і він! - сказала Аліса. - Артем! Стій!
Вона гукнула його так голосно, що Артем інстинктивно зупинився.
- Чому, Алісо? Ми граємо у наздоганялки. У нас важлива місія.
- Артеме, це Єва. Вона новенька у моєму класі. Єва, це Артем. І він любить плюшевих ведмедів не менше, ніж я, - Аліса підморгнула Єві.
- Привіт, -  Єва доброзичливо посміхнулася. - Ти схожий на свою сестру.
- Я знаю. Вона постійно вчить мене грати у теніс, але це нудно. Краще грати у «Квест про загубленого ведмедя».
- Теніс – це класно. Просто у нас всіх різні інтереси. Все, можеш бігти. Тільки не спізнюйся на урок, - мовила Аліса.
Артем кивнув, махнув рукою і помчав далі.
- Отже, з основними місцями школи ти уже знайома. Залишилося тобі показати бібліотеку. А потім на урок. У нас наступний математика. У тебе як із цифрами?
- 50 на 50. Іноді дружимо, а іноді – ні.
- А у мене з нею завжди щось не виходить. Та дуже добре мати такого чудового друга як Діма. Він у нас розумний і добрий, як прошу його – допомагає. Пояснює так, що я починаю розуміти. І звідки у нього стільки терпіння? А ось і бібліотека. 
- Вона неймовірна! - вигукнула Єва, побачивши безліч стелажів із книгами, столики для читання.
- Її того року покращили і доповнили новими, цікавими та сучасники книгами. Я іноді заходжу сюди взяти якусь книгу. Та частіше тут перебуває Діма.
- Вибір дійсно великий.
- І різноманітний. А тепер на урок. І нас залишилося дві хвилини до початку.