Розділ 1 - Новенька

Частина перша: осінній дотик

Нове місто – новий початок, і сотні нових облич. Але що як виявиться, що минуле вже чекає на тебе за поворотом наступного шкільного коридору? 
Осінь тихо, але впевнено прямувала міськими вулицями. 10-А клас, натомість, ще жив спогадами про літо й ніяк не міг налаштуватися на навчання.
Коли пролунав перший дзвоник, і в кабінет біології зайшла класний керівник, Софія Степанівна, звичний гомін класу затих.
- Хлопці та дівчата, увага! З цього дня з нами навчатиметься нова учениця, і я сподіваюся, ви зробите все, щоб допомогти їй призвичаїтися, - мовила вона, звертаючись до класу. - Знайомтеся, Єва Сонячна. 
Біля вчительки стояла дівчина, яка, здавалося, принесла із собою світло. В її темно-коричневому волоссі, що спадало на плечі, мерехтіли золоті відблиски, а карі очі світилися добротою. Вона привітно посміхалася.
- Єва, сідай на вільне місце, ось там, біля Аліси Білецької, - Софія Степанівна вказала на парту біля вікна. - Аліса, покажеш потім Єві школу, - і звертаючись уже до Єви продовжила: - Аліса в нас балакуча, тож не дасть тобі нудьгувати.
- Добре, Софія Степанівно! - рудоволоса Аліса, що сиділа біля вікна, миттю відповіла. Її обличчя з веснянками та білозуба посмішка, яку підкреслювали нещодавно встановлені брекети, вже натякали на її запальний характер. Єва підійшла до парти. Аліса посунулася, звільняючи місце, а її брелок у вигляді білого плюшевого ведмедя на рюкзаку легенько гойднувся.
- Привіт! - пошепки, але дуже швидко, звернулася Аліса. Ти перша новенька за останні три роки. Клас у нас, м’яко кажучи, специфічний, але жити можна. А ви давно переїхали?
- Наприкінці літа, - відповіла Єва, дістаючи з пеналу незвичайну ручку із фігуркою героя коміксу.
- А чому? 
- Мій тато інженер у фірмі. Його час від часу направляють у певне місце з проєктами. Тому ми часто переїжджаємо. Це уже мій четвертий переїзд.
- Ого. І як воно… - почала Аліса, але її перервала владна інтонація з-за вчительського столу.
- Алісо, достатньо розмовляти. Урок триває. Поговориш на перерві.
Аліса скорчила гримаску і на деякий час замовкла, але її очі продовжували допитливо сканувати нову сусідку.
Урок тривав вже понад двадцять хвилин, коли тишу порушив різкий стукіт у двері. У отворі з'явився Рома Кам'янецький. Поправивши своє темне волосся, він привітався. Його вигляд з іскрою виклику в сірих очах, не залишав сумнівів: він знову спізнився.
- Кам'янецький, знову запізнюємося? - у голосі Софії Степанівни прозвучала втома, приправлена роздратуванням.
- Я сяду?  - запитав Рома з ідеально невинним виразом обличчя.
- Що сталося цього разу? Твій улюблений одяг був мокрим? Чи знову трубу прорвало? Чи може, ти просто не хотів іти на мій урок?
Рома знизав плечима.
- Та ні, все набагато простіше… проспав я. То я сяду? Чи, може, мені одразу до директора?
- Сідай уже. Сідай! І щоб жодного звуку.
  Рома окинув поглядом клас, його погляд затримався на новенькій Єві, а потім він плюхнувся за свою парту. Його сусідом був Діма Степанчук.
- Степанчук… - Рома штовхнув його ногою під партою. -  Дімо, що то за дівчисько сидить біля твоєї Аліси? Новенька?
- Якби прийшов вчасно, то знав би.
- Не томи, кажи вже.
- Так. Новенька… Єва Сонячна.
- От воно що…
«Ромо! Якщо вже прийшов, то хоч сиди тихо!» - знову пролунав сердитий голос біологині.
Як тільки дзвінок на перерву продзвенів, Рома миттю опинився біля парти новенької, нахабно сівши на край столу.
- Привіт, новенька, - сказав він із сарказмом. - Ти що, справді до нас із Сонця звалилася?
- Ром, ану пішов! - одразу втрутилася Аліса. - Тільки перший день, а ти вже зі своїми підколами. 
Єва обернулася, її очі заблищали дружнім вогником. 
- Так, стоп. Не потрібно сваритися. То ти, як я зрозуміла, Рома?
- Так, єдиний і неповторний.
- А я, як думаю, ти вже знаєш, Єва. Приємно познайомитися. Не з Сонця, звичайно, але яка вже є. 

Вона несподівано протягнула йому руку для привітання. Рома здивовано кліпнув - такий жест щирості від новенької збив його з пантелику. Дзвінок на телефоні відволік його.
- Мені потрібно відповісти, але я ще не договорив, - сказав він, відходячи.
- Не звертай на нього уваги, - звернулася Аліса до Єви. – Так скажу, з ним краще не зв'язуватися. Він трохи задиркуватий і любить жартувати. Ходімо краще, я познайомлю тебе з іншими, поки він не повернувся, а потім і школу покажу.
- Звісно, давай, - Єва усміхнулася. 
Вона не запам’ятала й половини імен за ту перерву, але відчула дивне піднесення. Серед цих нових облич і галасливих коридорів вона раптом відчула, що цей переїзд, принесе щось значно більше, ніж просто нову адресу. І що серед них знайде своє місце.