Розділ 18. Розбите серце

Надвечір Велика зала сяяла. Сотні свічок відбивалися в кришталевих люстрах. Музиканти займали свої місця, слуги поспішали останній раз перевірити все перед початком. Айла стояла біля дверей із кошиком білих троянд. Вона дивилася, як до зали один за одним входять гості.

Заграла музика, перші пари вийшли на середину зали, і під високою стелею закружляли шовкові сукні. Золоте світло свічок ковзало по мармуровій підлозі, відбивалося у дзеркалах і кришталевих підвісках люстр. Айла дивилась на Едмунда. Він стояв поруч із батьком, розмовляючи з кількома знатними гостями, Ізабель була неподалік. Вони справді пасували одне одному.

Айла змусила себе відвести погляд.

- Ліссо.

Вона здригнулася. Крістіан стояв поруч, він дивився не на неї, а на кошик у її руках.

- Ти забула поставити квіти біля західних дверей.

Айла швидко кивнула.

Вона вже хотіла піти, але Крістіан тихо додав:

- Щось сталося?

Айла хитнула головою. Крістіан кілька секунд уважно дивився на неї.

- Ти погано вмієш брехати.

На її обличчі промайнула ледь помітна усмішка. Він теж усміхнувся.

- Але не хвилюйся - я не змушуватиму тебе розповідати.

Айла опустила очі. Крістіан перевів погляд у залу. Саме в цей момент музика стихла і гомін поступово вщух.

Церемоніймейстер вийшов уперед.

- Шановні гості!

У Великій залі запала тиша, і навіть найгучніші голоси придворних змовкли. Усі погляди звернулися до короля Валдора, який повільно підвівся зі свого місця.Поруч із ним стояла королева Елеонора. Навпроти король Теодор та принцеса Ізабель. Едмунд залишався трохи осторонь.

- Дорогі друзі, союзники та шановні гості Естерана, - урочисто промовив Валдор. - Ці святкові дні подарували нам багато радості. Ми стали свідками змагань, зустрічей і нових домовленостей, які зміцнять дружбу між нашими землями.

Король Теодор схвально кивнув.

- Але сьогодні, - продовжив Валдор, - ми хочемо оголосити про подію, яка стане ще одним символом цієї дружби. За згодою обох королівських домів мій син, принц Едмунд Естеранський, заручається з принцесою Ізабель, дочкою короля Теодора.

На мить Айла перестала дихати. Зала вибухнула оплесками. Придворні підняли келихи, лунали привітання, хтось вигукнув побажання щастя майбутньому подружжю. Для них це був тріумф дипломатії, новий союз, майбутнє двох королівств, а для Айли ці слова прозвучали як смертний вирок.  Її пальці мимоволі розтиснулися. Ваза з білими трояндами вислизнула з рук та впала на мармурову підлогу з глухим дзвоном. Скло розлетілося на дрібні уламки, а вода тонкою блискучою смугою розтеклася між плитами. Білі троянди розсипалися поруч, одна з них відкотилася просто до ніг Едмунда. Він опустив погляд, ніби лише тепер помітив шум, що пролунав неподалік. На мить їхні очі зустрілися. Айла застигла. Едмунд дивився на неї лише кілька секунд, не розуміючи, що сталося, потім хтось із придворних звернувся до нього, і він знову повернувся до гостей, а Айла дивилася на троянду біля його ніг. Її біле пелюстя повільно торкалося холодної води.

Він одружиться.

Слова Неріди знову вдарили в пам'ять:

«Якщо він одружиться з іншою, твоє серце розірветься від горя, і ти перетворишся на морську піну».

Айла відступила. Ще крок, її ноги затремтіли, а знайомий біль, який супроводжував її від самого ранку, раптом пронизав їх із новою силою. Заради Едмунда вона віддала свій голос, покинула море, своє колишнє життя, щодня терпіла біль, вчилася ходити на людських ногах, ховала сльози від служниць і переконувала себе, що все це має сенс. Бо мріяла про те, що одного дня Едмунд побачить її і полюбить, що тоді все буде недаремно. Але він навіть не знав її справжнього імені. Для нього вона була лише Лісса, безмовна служниця, дівчина, яку він випадково зустрів у коридорі, дівчина, якій іноді усміхався. І тепер він збирався одружитися з іншою. Айла більше не могла залишатися в залі. Вона різко розвернулася й вибігла. Ніхто не кинувся за нею.

Музика знову заграла, гості продовжили святкувати. А за дверима Великої зали Айла бігла коридорами, не розбираючи дороги. Сльози застилали їй очі. Вона ледь дісталася своєї маленької каморки, зачинила двері й сповзла на підлогу. Тільки тут вона дозволила собі заплакати. Беззвучно, як  завжди, адже навіть плакати голосно вона тепер не могла.

Айла притиснула долоню до грудей. Серце шалено билося.

- Ні.

Вона беззвучно вимовила це слово самими губами, але цього разу біль не відступив. Навпаки, він ніби розливався по всьому тілу. Айла згадала море, свій дім, батьків, сестер, те життя, яке ще недавно здавалося їй єдино можливим. Вона віддала його заради мрії, а тепер ця мрія розсипалася на її очах.

За дверима почувся стукіт.

Айла завмерла.

- Ліссо?

Це був Крістіан. Вона заплющила очі. Він знову постукав.

- Я бачив, як ти вийшла із зали.

Айла мовчала.

- Відчини.