Розділ 17. Перед балом

Наступний ранок був тихішим, але не тому, що свято закінчилося. Навпаки, у замку всі вже готувалися до балу останнього вечора святкувань. Зранку коридори наповнилися шелестом тканин, запахом свіжих квітів і швидкими кроками служниць.

- Обережніше!

- Цю вазу до Великої зали!

- Ні, не туди! ЇЇ Величність наказала поставити її біля східних дверей!

Айла несла кошик із квітами, коли Марта перехопила її біля сходів.

- Ліссо, віднеси це до Великої зали.

Айла подивилася на кошик. У ньому лежали білі троянди, лаванда й ніжно-блакитні квіти.

- Для вечірнього балу, - пояснила Марта. - І постарайся нічого не розсипати. Сьогодні в замку буде ще більше гостей.

Айла кивнула. Вона піднялася сходами. У Великій залі на високих вікнах висіли легкі тканини, уздовж стін стояли срібні свічники, а над мармуровою підлогою вже готували місце для танців. Посеред зали кілька служниць прикрашали колони квітами.

Айла поставила кошик на стіл. Саме тоді двері відчинилися. Вона озирнулася. До зали увійшов Едмунд.

У руках він тримав кілька аркушів.

- Доброго ранку.

Айла вклонилася.

Едмунд усміхнувся.

- Здається, сьогодні весь замок працює без перепочинку.

Айла кивнула.

- Я так і думав.

Він перевів погляд на квіти.

- Білі троянди?

Дівчина знову кивнула.

- Гарний вибір.

На мить він замислився.

- Вони пасуватимуть до зали.

Едмунд підійшов до вікна. За ним простягалося море.

- Сьогодні ввечері все має бути ідеально.

Айла здивовано подивилася на нього. Едмунд помітив її погляд і усміхнувся.

- Не хвилюйся. Я не збираюся перевіряти кожну вазу.

Він уже збирався вийти, коли до зали увійшла Ізабель. Едмунд одразу повернувся до неї.

- Ваша Високосте.

Ізабель усміхнулася.

- Едмунде.

Айла опустила очі до квітів. Вона не хотіла дивитися, але все одно помітила, наскільки легко вони спілкувалися. Ізабель щось тихо сказала Едмунду, він відповів, а вона засміялася. Айла відчула знайоме, неприємне стискання в грудях. Вона швидко взяла кілька троянд і відійшла до іншої частини зали.

До полудня замок уже майже повністю змінився. У коридорах з'явилися нові свічники. У Великій залі встановлювали музичні інструменти, на кухні готували десятки страв, а в покоях знатних гостей служниці розкладали святковий одяг. Цього вечора мали бути присутні всі головні гості, які прибули до Естерана на свята

Айла саме поверталася з кухні, коли почула голоси біля відкритого вікна.

- ...сьогодні ввечері.

- Так, саме сьогодні.

Вона сповільнила крок. Це були дві придворні дами.

- Ти думаєш, вони справді оголосять?

- А коли ще? Всі вже давно цього чекають.

Айла зупинилася.

- Кажуть, король Валдор і король Теодор уже все узгодили.

- Я чула те саме.

- Тоді сьогоднішній бал стане незабутнім.

Дами пішли далі, а Айла залишилася стояти посеред коридору. Вона нічого не зрозуміла. Про що вони говорили? Потім почула ще одну фразу, кинуту вже здалеку:

- Принцеса Ізабель нарешті стане майбутньою королевою.

Айла застигла, у грудях раптом стало порожньо, вона повільно опустила очі. Тепер вона зрозуміла. Йшлося про Едмунда, про його майбутній шлюб. Айла міцніше стиснула піднос. На ньому стояли келихи з водою, і один із них тихо дзенькнув об інший. Вона швидко рушила далі. Не можна було зупинятися, не можна було дозволити собі думати. Вона була служницею, а Едмунд був принцом. Це завжди було правдою. Просто до цього ранку Айла намагалася про це не згадувати.