Розділ 16. Турнір Великого Сонця

Айла прокинулася ще до ранкового дзвона. Спала вона зовсім недовго, але дивовижним чином не почувалася втомленою. Дівчина відчинила маленьке вікно. Море, залите ранковим світлом, тихо шуміло далеко внизу.

- Ліссо! Нарешті прокинулася! - Беламі, як завжди, з'явилася несподівано. - Марта вже шукає нас.

На кухні панував звичний ранковий гамір: тріщав вогонь у печах, дзвенів срібний посуд, а в повітрі змішувалися запахи свіжовипеченого хліба, кориці та трав'яного чаю. Куховарки поспіхом перекликалися, готуючи сніданок для численних гостей замку.

Марта, навіть не збавляючи кроку, простягнула дівчині невеликий плетений кошик із садовими ножицями:

- Ліссо, не затримуйся! Швидко біжи до верхнього саду й зірви білих троянд для королівських покоїв. До сніданку вази в галереї мають бути повні. Та вибирай ті бутони, що тільки-но розкриваються, поки сонце не зігнало ранкову росу.

Айла слухняно кивнула, взяла кошик і вискочила на свіже повітря. Після духоти й гамору кухні ранковий сад зустрів її приємною прохолодою, тихим шелестом листя та густим ароматом квітів. Дівчина рушила вздовж кам'яних стежок до глибокої частини саду, де росли найкращі трояндові кущі. Квіти ще спали, вкриті дрібними краплями прозорої роси, які виблискували в перших сонячних променях, наче кришталеве намисто.

Айла присіла біля високого куща білих троянд. Вона обережно, щоб не вколотися об гострі шипи, торкнулася пальцями тугого бутона й легко зрізала стебло ніжками. Дівчина діставала одну квітку за одною, дбайливо вкладаючи їх на м'яке дно кошика. Ранкова свіжість пелюсток заспокоювала, а їхній солодкуватий аромат нагадував про спокійний початок нового дня. Вона саме зрізала чергову троянду й замилувалася тим, як сріблиться роса на пелюстках, коли неподалік пролунав спокійний голос:

- Знову сховалася серед квітів?

Айла від несподіванки здригнулася й озирнулася. За кілька кроків у тіні високого платана стояв Крістіан із розгорнутою книгою в руках.

- Доброго дня, Ліссо, - промовив він і повільно заклав сторінку шкіряною закладинкою.

Його погляд ковзнув до білих бутонів у її кошику:

- Білі троянди... Мої улюблені. У них немає показної краси, але вони пахнуть найдовше.

Принц на мить замовк, ніби вдихаючи ранкове повітря, а потім ледь кивнув дівчині:

- Гарного дня, Ліссо.

Він розвернувся й повільно пішов алеєю далі, залишивши Айлу серед ранкової тиші та аромату зрізаних троянд.

Ближче до шістнадцятої години замок остаточно поринув у передтурнірну метушню.

- Дівчата, сюди! - покликала Марта, посміхаючись. - Ви чудово попрацювали під час прийому, тож королева дозволила відпустити вас на турнір. Переодягайтеся! До початку залишилася година. Сьогодні ви не працюєте, а просто насолоджуєтеся святом.

Невдовзі дівчата вже йшли святковими вулицями міста у своїх найкращих святкових сукнях. Літнє сонце, хоч і схилялося до вечора, все ще щедро заливало місто теплом. Натовп навколо шумів, сміявся та передчував видовище.

- Це ж Турнір Великого Сонця! - захоплено шепотіла Беламі, протискаючись крізь людську лавину до трибун. - Наші принци теж братимуть участь! Принц Едмунд чудово стріляє з лука, а принца Крістіана взагалі всі бояться на мечах.

- Зате він ніколи цим не вихваляється, - додала Ліна, поправляючи стрічку у волоссі.

Айла йшла поруч, з цікавістю роззираючись довкола. Вперше за весь час вона почувалася не служницею, яка повинна непомітно виконувати чужі накази, а звичайною дівчиною серед святкового натовпу.

Над ареною протяжно заграли срібні сурми, і гомін багатотисячного натовпу поступово стих. Лише прапори з гербами Естерана, підхоплені легким літнім вітром, тихо шелестіли над дерев'яними трибунами. Дівчата встигли зайняти зручні місця серед перших рядів для містян. Айла з захватом розглядала величезну арену. Звідси, з трибун, усе виглядало зовсім інакше, ніж із вікон замку. Повітря було просякнуте запахом гарячого піску, кінського поту, шкіри та смажених горіхів, які продавали вуличні торговці. Під самою ареною шикувалися лицарі. Сонце відбивалося від їхніх полірованих лат так яскраво, що дівчині доводилося примружувати очі.

- Їхні Величності! - пролунав над майданом гучний голос герольда.

Усі присутні підвелися зі своїх місць. На королівську ложу повільно вийшли король Валдор у військовому камзолі та королева Елеонора. За ними крокували принци. Едмунд привітно махав рукою натовпу, викликаючи бурю оплесків та захоплених вигуків. Поруч ішов Крістіан – спокійний, зібраний, у темному обладунку зі срібним знаком Сонця на грудях.

- Подивіться на принцесу Ізабель! - стиха мовила Беламі, штовхнувши Айлу ліктем. - Вона наче з казки.

Айла перевела погляд на ложу гостей, де поруч із королем Теодором сиділа принцеса. Її блакитна сукня виблискувала на сонці, мов морська хвиля, а волосся було переплетене перлами. Коли Едмунд подав їй руку, трибуни знову вибухнули схвальними вигуками.

Нарешті сурми заграли втретє. На середину арени виїхав головний герольд із золотим сувоєм і розгорнув його:

- Жителі та гості Естерана! Оголошую Турнір Великого Сонця відкритим! Нехай переможе найсильніший, а сонце благословить ваші мечі!