Розділ 13. Королівський бенкет

До заходу сонця Блакитна зала сяяла сотнями свічок. Їхнє тепле світло мерехтіло у кришталевих люстрах, золочених рамах дзеркал та високих вікнах, завішаних синім оксамитом. Уздовж стін стояли вази з білими трояндами, а над головами гостей тихо лунала музика струнного ансамблю. Айла обережно несла срібний піднос із келихами, намагаючись рухатися так само безшумно, як інші покоївки. Навколо мерехтіли коштовності, шелестіли дорогі тканини, лунали голоси людей, від яких, здавалося, залежали цілі королівства. У залі вже зібралися правителі та знатні гості з найвіддаленіших куточків світу. Володар Орімаса стиха розмовляв із королем північного краю Фальгарду. Поруч із ними стояла королева Ліорії у сріблястій сукні, а трохи далі посли й герцоги вели стримані дипломатичні бесіди.

Лакеї безшумно розносили вино, покоївки вчасно змінювали келихи, а Корвін повільно обходив залу, помічаючи кожну дрібницю.

Раптом музика урвалася. Церемоніймейстер зробив крок уперед і тричі вдарив срібним жезлом об підлогу:

- Їхні Величності!

Уся зала миттєво стихла. До зали увійшли господарі замку. Постава короля Валдора залишалася військовою, а уважний погляд змушував замовкнути навіть найбалакучіших придворних. Поряд із ним ішла королева Елеонора, а трохи позаду принц Едмунд, принц Річард і Крістіан.

Коли господарі зайняли свої місця, музиканти заграли спокійну урочисту мелодію, і гомін у залі поступово відновився. Корвін непомітно подав знак прислузі. Лакеї рушили між гостями з підносами, а покоївки почали замінювати келихи й подавати прохолодні напої.

Король Валдор не став довго залишатися на помості. За давньою традицією саме господар свята мав першим привітати кожного правителя, який прибув до Естерану. Разом із королевою Елеонорою він повільно рушив залою.

- Ваше Величносте, радий знову бачити вас у наших стінах, - привітав Валдор короля Фальгарду.

- Для мене велика честь розділити з вами свято Сонцестояння, - відповів той, схиляючи голову.

Кількома словами король перекинувся з володарем Орімаса, після чого привітав королеву Ліорії, герцога Арденського, послів Західних островів та інших високих гостей. Едмунд і принц Річард ішли трохи позаду, підтримуючи невимушені розмови, тоді як Крістіан мовчки супроводжував батька, чемно вітаючись із кожним, хто звертався до нього.

Нарешті Валдор зупинився біля високого чоловіка в темно-синій мантії, розшитій срібною ниткою у вигляді зоряних сузір'їв.

- Ваша Величносте Теодоре, - король простягнув руку. - Щиро радий знову вітати вас в Естерані.

- І я радий знову ступити під склепіння вашого замку, друже, - відповів король Теодор, міцно потиснувши руку Валдору. - Минуло вже чимало часу від нашої останньої зустрічі.

Поряд із королем Теодором стояла його донька. Саме тоді Айла побачила її вперше. На мить їй здалося, ніби перед нею одна з морських князівен. Світле, майже золоте волосся спадало м'якими хвилями до пояса. Сукня кольору ранкового неба була розшита дрібними перлинами й срібною ниткою так майстерно, що при кожному русі тканина мерехтіла, мов сонячне проміння на спокійній морській гладіні. Обличчя принцеси було напрочуд вродливим: великі сіро-блакитні очі випромінювали спокій і доброзичливість, а легка усмішка була щирою й відкритою, без тієї холодної зверхності, якої Айла очікувала від особи королівської крові.

Принцеса граційно присіла в реверансі:

- Для мене велика честь бути гостею Естерану, Ваша Величносте.

Королева Елеонора тепло всміхнулася й зробила крок назустріч:

- Ласкаво просимо до нашого дому, принцесо Ізабель. Сподіваюся, дорога не була надто виснажливою.

- Усе було добре, дякую, - відповіла Ізабель.

Саме в цю мить уперед вийшов Едмунд. Його усмішка стала ще теплішою:

- Ми давно чекали на ваш приїзд, принцесо.

Ізабель відповіла йому таким самим щирим поглядом:

- І я рада нарешті знову побачити Естеран... і вас, Ваша Високосте.

Вони обмінялися кількома словами, ніби були знайомі вже давно.

Раптом Айла почула тихий шепіт двох придворних дам поруч:

- Вони чудово виглядають разом.

- Недарма про їхні заручини говорять уже другий рік.

Айла завмерла. Заручини... Слово ніби боляче вдарило її. Вона перевела погляд на Едмунда. Він усміхався Ізабель так само щиро, як усміхався всім навколо, і все ж між ними відчувалася дивна легкість, ніби вони давно навчилися розуміти одне одного. Айла поспішно опустила очі. Чомусь їй стало важко дихати.

Тим часом король Теодор усміхнувся, переводячи погляд на Крістіана:

- Якщо пам'ять мені не зраджує, завтра вам виповнюється двадцять два роки, принце?

Крістіан ледь схилив голову:

- Так, Ваша Величносте.

- Тож маємо ще один привід підняти келихи, - добродушно мовив Валдор. - Не щороку свято Літнього Сонцестояння збирає під одним дахом стільки друзів.

- Особливо коли йдеться про день народження, — усміхнулася королева Елеонора. - Я й досі пам'ятаю той світанок.