***

Наступного дня замок прокинувся ще до світанку.

- Не стійте! - командувала Марта. - До обіду все має сяяти!

Айла разом із Ліною натирала високі вікна Великої зали. Сонце заливало приміщення золотим світлом, і кожна порошинка ставала помітною.

- Знаєш, - пошепки сказала Ліна, поправляючи фартух, - Свято Літнього Сонцестояння це найбільше свято в королівстві.

Айла зацікавлено подивилася на неї.

- Щороку на нього з'їжджаються правителі сусідніх держав, принци, герцоги, графи, посли. Замок тоді аж гуде від гостей. Будуть лицарський турнір, бенкети, бал, музика, феєрверки. Навіть народ у столиці святкує три дні поспіль.

- І цього року свято особливе, - додала Беламі, яка саме проходила повз із кошиком з рушниками. - До нас приїде принцеса Ізабелла із королівства Асторія.

- Та сама? - одразу пожвавилася Ліна.

Беламі багатозначно кивнула.

- Кажуть, її вже давно сватають за нашого принца Едмунда.

- То вони заручені? - тихо запитала Марта.

- Офіційно ні, але всі тільки про це й говорять. Якщо королі домовляться, заручини можуть оголосити просто під час свята.

Ліна мрійливо зітхнула.

- Уявляєш? Справжня принцеса!

Марта лише усміхнулася.

- Не поспішайте вірити всім пліткам. Поки король нічого не оголосив, це лише розмови.

- Але ж недарма принцеса їде саме зараз, - не вгамовувалася Беламі.

- На Сонцестояння приїжджає багато високих гостей, - спокійно відповіла Марта. - А решту покаже час.

Айла мовчала. Вона ще не знала, хто така принцеса Ізабелла, не розуміла, чому служниці так схвильовано про неї говорять. Звичайно, він принц і колись він має одружиться, і зовсім не з простою німою покоївкою. У грудях защеміло так сильно, що вона ледве стримала сльози.

- Ліссо!

Голос Марти повернув її до тями.

- Айло, сходи до королівського розарію. Садівник уже зрізав біли троянди, але не встигає все перенести. Принеси кошик квітів до зимового саду - ними сьогодні для прийому прикрашатимуть Блакитну залу.

Дівчина взяла плетений кошик і поспішила до королівського розарію. Ранкове сонце ще не встигло піднятися високо, і на пелюстках троянд сріблилися краплини роси. Садівники вже зрізали найкращі квіти й складали їх у великі кошики.

Айла почала обережно розкладати троянди у кошик.

- Гарні, правда?.

Вона здригнулася.

Позаду стояв Едмунд.

- Я не хотів налякати тебе.

Він підійшов ближче й узяв одну квітку.

- Моя мати любить саме білі троянди.

Айла уважно подивилася на нього.

- Коли я був малим, вона казала, що ці квіти нагадують море під місячним світлом.

Він усміхнувся.

- Тоді я сміявся. Тепер, здається, вона мала рацію.

Айла теж усміхнулася.

Вона показала на троянду, а потім на море за скляним дахом.

- Бачиш? Я зрозумів.

Ти говориш без слів набагато краще, ніж багато придворних язиком.

Вони обоє засміялися. Саме в цю мить до саду зайшов Крістіан. У руках він тримав дерев'яну скриньку.

- Едмунде.

- Уже йду.

Принц озирнувся на Айлу.

- Після свята обов'язково знайду тебе. Хочу показати тобі одне місце.

Айла відчула, як її щоки запалали. Вона швидко кивнула. Едмунд пішов разом із кузеном, та не встигли вони зробити й кількох кроків, як принц тихо промовив:

- Вона дуже добра.

Крістіан нічого не відповів.

- Шкода тільки, що не може говорити.

Після короткої паузи Крістіан спокійно сказав:

- Ти помиляєшся.

- У чому?

- Вона говорить.

Едмунд здивовано подивився на кузена.

- Просто не словами.

На мить між ними запала тиша. Едмунд усміхнувся.

- І коли це ти став таким уважним до людей?

Крістіан лише злегка знизав плечима.

- Не знаю.

І вперше за довгий час він справді не знав відповіді на це запитання.