Розділ 12. Перед святом

Наступного ранку буря вщухла. Повітря стало прохолодним і прозорим, а море, ще вчора розбурхане, тепер лише важко перекочувало довгі темні хвилі. Замок прокидався раніше, ніж зазвичай, усі кудись поспішали. Коридорами безперервно снували слуги, кухарі носили кошики з овочами, пралі розвішували чисті скатертини, а садівники прикрашали внутрішній двір живими квітами.

- Що сталося? - здивовано запитала Беламі, поправляючи фартух.

Марта лише зітхнула:

- Ти зовсім нічого не пам’ятаєш?

- А що я мала пам'ятати?

- Через тиждень відбудеться свято Літнього сонця.

Беламі ляснула себе по лобі.

- Та невже?

- Саме так.

- Тоді зрозуміло, чому всі бігають.

Марта озирнулася на Айлу:

- А для тебе роботи буде вдвічі більше.

Айла лише усміхнулася.

Після сніданку покоївки почали прибирати Блакитну залу, де було заплановано провести урочистий прийом гостей. Ця зала була найгарнішою кімнатою замку. Її висока стеля губилася в напівтемряві, а величезні вікна виходили просто на море. Кришталеві люстри ще не були запалені, але ранкове сонце вже грало в сотнях підвісок. Коли Айла увійшла всередину, то завмерла: вона ніколи не бачила такої краси.

- Не стій, - усміхнулася Марта. - Інакше до вечора не впораємося.

Роботи було чимало: дівчата мили вікна, полірували срібні свічники, знімали пил із різьблених меблів та готували залу до прийому послів.

Айла саме обережно протирала високу вазу, коли важкі двері затишно рипнули. До кімнати зайшов Едмунд у супроводі кількох гвардійців. У руках він тримав сувій із картою розташування варти. Як принц, він особисто оглядав готовність замку до приїзду високих гостей.

- Марто, як просувається прибирання? - владно, але без пихи запитав Едмунд. - Батько вимагає, щоб Блакитна зала була готова до полудня.

- Усе за планом, Ваша Високосте, - уклонилася Марта.

Едмунд повільно пройшовся залою, оглядаючи високі вікна та перевіряючи, чи надійно зачинені балкони після вчорашнього шторму. Потім його погляд зупинився на Айлі.

- Доброго ранку.

Вона одразу злякано вклонилася, трохи опустивши очі.

- Не треба так лякатися, я не король, - посміхнувся принц.

Марта тихо засміявся поруч:

- А іноді поводитеся так, ніби вже ним стали.

- Це наклеп, Марто, - з удаваною суворістю відповів Едмунд.

- Авжеж, Ваша Високосте.

Усі троє усміхнулися. Саме в цю мить до залу швидким кроком увійшов Корвін. Він тримав у руках сувій із королівською печаткою.

- Ваша Високосте.

Едмунд миттєво змінився в обличчі, зібравшись і ставши серйозним.

- Щось сталося, Корвіне?

- Прибули посланці зі Східного узбережжя.

- Уже?

- Так, і вони привезли термінові новини.

Корвін говорив тихо, але Айла, стоячи зовсім поруч біля високої вази, усе ж виразно чула кожне слово.

- Учорашній шторм виніс на берег кілька човнів, - продовжив Корвін.

- Були загиблі? - насупився принц.

- Ні, але люди стверджують, що моряки бачили дивне світло над водою. І чули спів.

Айла відчула, як усе всередині похололо. Вона мимоволі стиснула край фартуха.

- Знову ці казки, - зітхнув Едмунд, похитавши головою.

- Можливо. Але люди налякані. Кажуть, море стало неспокійним.

- Добре. Доповіси батькові, а після обіду я особисто вислухаю цих посланців.

Корвін кивнув і швидким кроком вийшов.

Айла опустила голову. Спів? Невже хтось із її сестер був так близько до людських берегів? Чи, можливо, шукають саме її? Думки плуталися, й дівчина так замислилася, що не помітила, як срібна таця, яку вона тримала, вислизнула з рук.

- Обережно!

Едмунд реагував як воїн: він миттєво зробив крок уперед і підхопив тацю за мить до падіння. Вона лише дзенькнула об його долоню.

- Усе добре?

Айла швидко закивала, але її обличчя стало білішим за полотно. Принц уважно подивився на неї, помітивши цей страх.

- Тобі недобре?

Вона знову похитала головою, та цього разу Едмунд їй не повірив. Він уже хотів покликати Марту, та біля дверей раптом пролунав знайомий сухий голос:

- Едмунде. - Усі озирнулися. На порозі стояв Крістіан. Його гострий погляд лише на мить затримався на Айлі. Він одразу помітив її зблідле обличчя та тремтячі пальці, але нічого не сказав. - Король чекає на тебе у кабінеті.

Едмунд зітхнув, вирівнявши поставу: - Вже йду. - Він ще раз поглянув на дівчину й додав людяно та щиро: - Відпочинь трохи.