***

Минуло близько десяти хвилин. Айла вже домивала останній шибковий квадрат, змиваючи солоний наліт, коли знову почулися тихі кроки. Вона повернула голову й застигла з ганчіркою в руках. Крістіан повернувся. Цього разу один. У руках він тримав невелику коробочку з темного полірованого дуба з королівським гербом. Не кажучи ні слова, він підійшов впритул і поставив її прямо на широке кам’яне підвіконня біля її відра. Айла здивовано перевела погляд з коробочки на суворе обличчя принца. Він спокійно відкрив кришку: всередині лежала невелика фаянсова баночка з густою запашною маззю зеленкуватого відтінку.

Крістіан дістав її та простягнув дівчині.

- Для рук.

Айла вагалася, згадуючи суворі на настанови Марти про те, що служницям не вільно брати дарунки від панів, і не наважувалася торкнутися речі.

- Луг швидко роз’їдає шкіру, - промовив він тим самим спокійним, рівним тоном, але в його очах промайнуло щось схоже на терпіння. - Нанеси перед сном. До ранку затягнеться. Користуйся щодня.

Він не чекав на слова подяки, не чекав на відповідний реверанс чи переляканий знак руками. Одразу ж розвернувся й пішов геть, залишивши по собі лише легкий шелест важкої тканини та ледь відчутний аромат дорогих ліків.

- Ліссо!

За п'ять хвилин до галереї важким кроком піднявся Корвін із сувоєм документів у руках. Побачивши коштовну баночку на підвіконні, управитель раптом застиг, а його зазвичай незворушне, строге обличчя кумедно витягнулося.

- Звідки це у тебе? - примружився він.

Айла мовчки й трохи злякано показала рукою в бік коридору, куди пішов Крістіан. Корвін обережно, ніби це була кришталева ваза, взяв баночку, підніс до очей і вдихнув аромат. Його повіки здивовано сіпнулися.

- Це ж цілющий бальзам королівського лікаря, - пробурмотів він недовірливо. - На основі гірського арніки та цілющих смол. Не може бути…

Айла запитально нахилила голову, очікуючи подальших пояснень.

- Таку мазь готують за особливим таємним рецептом із рідкісних трав і видають виключно членам королівської родини та вищій знаті, - Корвін ще раз подивився на порожні арки коридору й стиха, майже пошепки мовив: - Виходить, наш похмурий принц все ж має серце.

Він обережно віддав баночку Айлі й, похитуючи головою, пішов далі у своїх справах. Дівчина опустила погляд на подарунок. Від бальзаму ледь відчутно пахло сосновою хвоєю, гірськими травами та чимось неймовірно знайомим - солоним морським вітром і глибоким спокоєм. Сам не знаючи чому, вона дбайливо, як найцінніший скарб, притиснула прохолодне скло до грудей.

Минуло два дні. Замкова кухня нагадувала розворушений вулик, де робота не вщухала ні на мить. Айла без упину носила важкі кошики з овочами з погреба, розкладала масивний срібний посуд по важких дубових шафах і до дзеркального блиску натирала кубки, призначені для королівського столу.

Всі навколо метушилися: головна кухарка Берта голосно роздавала вказівки, хтось місив величезні діжки з тістом, хтось розбирав свіжий вилов риби. Підвечір Берта доручила Айлі принести кілька глеків вина з далекого, прохолодного льоху.

Повертаючись із важким глиняним глеком у руках, Айла проходила повз внутрішній двір. За кам’яною огорожею на тренувальному майданчику дзенькотіла сталь - лицарі та гвардійці вправлялися з мечами під проводом Роланда, суворого сивого воїна зі шрамом через все обличчя. Серед бійців Айла одразу помітила Едмунда. Скинувши парадний камзол і залишившись лише в тонкій льонній сорочці, той бився нарівні з досвідченими воїнами. Його сорочка наскрізь промокла від поту, а світле волосся розтріпалося. Він голосно сміявся після кожної вдалої атаки й охоче, без пихи, вислуховував зауваження наставника.

- Знову відкрили правий бік, Ваше Високосте! - засміявся один із лицарів, легко відбивши випад принца.

- Поки що! - відповів Едмунд, витираючи чоло рукавом. - Завтра я тебе дістану.

- Це Ви вже місяць обіцяєте! - підхопив інший гвардієць, і подвір’ям прокотився дружний, щирий сміх.

Айла, зупинившись біля арки, мимоволі усміхнулася теж. Тут, серед простого люду й сталі, принци здавалися звичайними людьми.

- Крістіане! - раптом гукнув Едмунд, підвівши голову й опустивши свій важкий меч.

Дівчина простежила за його поглядом. На краю майданчика, затінений глибокою балкою, стояв Крістіан. Здавалося, він просто спостерігав із тіні, схрестивши руки на грудях і спираючись на кам'яну стіну.

- Іди сюди! - гукнув Едмунд, важко дихаючи. - Допоможи мені нарешті здолати Роланда! Він знущається з моєї техніки.

- Це неможливо, - рівним, абсолютно байдужим голосом відгукнувся Крістіан з тіні.

- Звідки така впевненість, брате?

- Бо ти спочатку робиш замах, потім говориш, і лише потім думаєш про захист.

Воїни знову розсміялися, і навіть суворий Роланд ледь помітно всміхнувся у свої сиві вуса:

- То покажите, як треба, Ваша Високосте. Чи Ви лише в теорії сильні?

Крістіан повільно й важко зітхнув, ніби робив усім величезну послугу. Проте він зробив крок на сонце, узяв дерев'яний тренувальний меч, який йому гарячково простягнув Едмунд, і без поспіху вийшов на середину майданчика.