Розділ 10 Дивний кузен

Того дня Марта відправила Айлу до східної галереї  мити високі вітражі після тривалої штормової негоди. Це було дивовижне, величне місце, куди рідко заходила челядь. Високі стрільчасті вікна виходили прямо на скелястий обрив і безкрайнє синє море. Крізь кольорові шибки сонячне проміння переломлювалося й розсипалося по холодній підлозі яскравими мозаїчними плямами: смарагдовими, глибокими синіми та теплими бурштиновими. Айла стискала в руках мокру ганчірку, вдивляючись у знайомий лінійний горизонт, коли луну високих склепінь порушив виразний звук гучних кроків.

- Я ж кажу тобі, це надто ризиковано, - лунав жвавий, добре знайомий голос Едмунда. - Рада не підтримає рішення без схвалення васалів.

- Це необхідно, - відповів другий голос - низький, спокійний і оксамитово-холодний. - Чекати далі означає втратити час.

Айла озирнулася. Сонячною галереєю йшли два брати. Едмунд, як завжди, енергійно жестикулював, щось палко доводячи, його розкішний оксамитовий плащ розвівався при ходьбі. Поруч із ним крокував Крістіан. На ньому був простий темний камзол без жодного шиття чи дорогоцінного каменя, чорне волосся спадало на чоло, а суворе обличчя здавалося висіченим із білого мармуру.

- Батько ніколи на це не погодиться, - наполягав Едмунд, зупиняючись.

- Погодиться.

- Звідки така впевненість?

- Бо іншого виходу немає.

Едмунд тихо засміявся, похитавши головою:

- Ти колись навчишся пояснювати свої думки довшими реченнями? Чи це твоя нова стратегія ведення переговорів?

- Навряд.

- От бачиш! Саме тому тебе всі в цьому замку бояться. Ти розмовляєш як древній оракул загадками й трьома словами.

Кутики губ Крістіана ледь помітно смикнулися - чи то від тіні роздратування, чи то від тонкого скепсису.

- Це заощаджує час.

- Ти просто безнадійний, брате.

Коли вони майже зрівнялися з вікном, Едмунд помітив дівчину й одразу збавив крок:

- Доброго ранку, Ліссо!

Айла поспішно випустила з рук ганчірку, витерла долоні об фартух і схилилася в глибокому, трохи ніяковому реверансі.

- Вже трохи освоїлася в наших заплутаних коридорах? - з приязною усмішкою запитав молодший принц, нахилившись трохи вперед.

Дівчина підвела очі й швидко, ствердно кивнула.

- Бачиш? - Едмунд підморгнув супутникові. - Це наша новенька служниця. Вона працьовитіша за половину нашої варти.

Крістіан мовчки перевів на неї важкий, глибокий погляд. У галереї на кілька секунд повисла важка тиша, порушувана лише криком чайок за вікном.

- Крістіане? — Едмунд легенько підштовхнув брата ліктем. - Скажеш хоч щось людяне?

Принц ледь похилив голову:

- Доброго ранку.

Його голос пролунав тихо й абсолютно рівно, але від цього оксамитового тону поза спиною Айли пробіг ситець морозу. Вона поспішно опустила погляд до підлоги, уткнувшись очима у власні старі черевики.

- Ходімо, - мовив Едмунд, роблячи крок уперед.

Проте Крістіан нерухомо застиг на місці. Його темні, уважні очі прикувала одна дрібна деталь: тремтячі руки дівчини. Від постійної роботи з крижаною джерельною водою та агресивним едським лугом її тендітні пальці почервоніли, а шкіра на суглобах покрилася дрібними болючими тріщинками, що кровоточили. Принц ледь помітно насупився, утворюючи глибоку зморшку між бровами.

- Що таке? - не зрозумів Едмунд, озираючись через плече.

Крістіан не промовив ні слова. Він зробив один повільний крок до Айли. Дівчина мимоволі затамувала подих і заклякла, відчуваючи, як від його постаті віє стриманою, майже відчутною силою. Принц кілька довготривалих секунд мовчки дивився на її червоні долоні, після чого, не зрадивши виразу обличчя, розвернувся й швидким, карбувальним кроком пішов геть.

- Ну от і весь Крістіан, - засміявся Едмунд, розвівши руками. - Не звертай уваги, Ліссо. Він у нас дивакуватий і не любить зайвих ніжностей.

Дівчина розгублено дивилася наздогін темному силуету, що розчинявся в глибині довгого коридору. «Я щось зробила не так? Опустила очі занадто пізно?» - тривожно промайнуло в голові.