***

Минуло кілька хвилин, коли за дверима почулися кроки. Корвін повернувся вже не один. Поруч із ним ішла молода служниця років сімнадцяти, тримаючи в руках великий дерев’яний піднос. Від нього здіймався запашний аромат свіжого хліба, печеної курки, овочевого рагу й теплого яблучного узвару.

- Постав сюди, - лагідно мовив Корвін.

Дівчина поставила піднос на стіл і з цікавістю поглянула на Айлу.

- Це новенька?

- Так, — відповів управитель. - І, схоже, дуже голодна.

Служниця тепло усміхнулася.

- На кухні вже тільки про неї й говорять. Пані Берта, щойно почула, що ви привели новеньку, одразу наказала зібрати їй вечерю.

Вона обережно поставила піднос на стіл і поклала біля тарілки золотаву скибку медового пирога.

- Це теж від пані Берти. Каже, після важкого дня солодке лікує душу не гірше, ніж гарячий бульйон тіло.

Корвін ледь усміхнувся.

- Передай їй мою подяку.

- Обов'язково. Вона ще просила сказати, щоб дівчина не соромилася попросити добавки, якщо не наїсться. «Після такої дороги одним пирогом ситий не будеш», - так і сказала.

Корвін тихо засміявся.

- Це дуже схоже на Берту.

Служниця кивнула, ще раз із цікавістю поглянула на дівчину й лагідно промовила:

- Їж спокійно. На нашій кухні ще ніхто голодним не залишався.

Коли дівчина пішла, Корвін присунув до столу стілець.

- Сідай.

Айла нерішуче опустилася на нього. Вона ще ніколи не сиділа за людським столом. Корвін відламав окраєць хліба й поклав його біля тарілки.

- Не поспішай. Тут ніхто не відбиратиме в тебе їжу.

Айла вдячно кивнула. Вона обережно взяла шматочок хліба: його скоринка була теплою, а м’якуш напрочуд м’яким. Запах свіжої випічки зовсім не нагадував аромати морського світу. Вкусивши перший шматочок, вона здивовано розплющила очі. Це було смачно.

Корвін уважно спостерігав за нею.

- Ось тепер я спокійний, - тихо промовив він. - Людина, яка їсть із таким апетитом, обов’язково знайде сили почати нове життя.

Айла підвела на нього погляд. Уперше відтоді, як покинула море, вона відчула не лише смуток за втраченим домом. Вона відчула турботу, і ця проста людська доброта несподівано зігріла її не менше, ніж теплий хліб. Корвін уже збирався йти, але раптом зупинився.

- Колись у мене теж була донька.

Айла здивовано підвела очі.

Управитель дивився у вікно, ніби бачив там щось дуже далеке.

- Вона була майже твого віку. Запала тиша. - Хвороба забрала її надто швидко. - Він важко зітхнув. - Відтоді ця кімната довго стояла порожньою.

Айла мовчки слухала.

- Не знаю, чому розповідаю це незнайомій дівчині, - усміхнувся Корвін. - Мабуть, тому, що ти нагадала мені її. Такий самий упертий погляд.

Айла відчула, як до горла підступив клубок. Вона притиснула долоню до грудей, ніби хотіла сказати: «Дякую».

Корвін зрозумів її без слів:

- Відпочинь поки що. Увечері до тебе зайде Марта - старша покоївка. Вона розповість про твої обов’язки.

Після цих слів він тихо зачинив двері.

Минуло не більше години, як у двері впевнено постукали. Не дочекавшись відповіді, до кімнати зайшла кремезна жінка років п’ятдесяти. На її поясі висіла ціла в’язка ключів.

- То ось кого Корвін привів сьогодні, - вона поставила на ліжко акуратно складений одяг. —-Я Марта, старша покоївка.

Айла ввічливо схилила голову.

- Мені сказали, ти не говориш.

Айла кивнула.

- Нічого страшного. Я за сорок років служби навчилася розуміти людей і без слів. - Вона уважно оглянула дівчину. - Така худенька.

Потім перевела погляд на ноги й тихо скрикнула: - Свята Матір! Та вони ж усі в крові!

Не питаючи дозволу, Марта обережно посадила Айлу на ліжко.

- Сиди.

Вона швидко дістала зі своєї торбинки невеличку баночку з маззю.

- Зараз трохи щипатиме.

Айла здивовано дивилася, як жінка лагідно обробляє її подряпані ступні.

- Усі кажуть, що я сварлива, - бурмотіла Марта. - Але як можна залишити дитину з такими ногами? Обробивши рани, жінка щільно зав'язала останню пов'язку й задоволено кивнула: - Ну ось. Тепер значно краще. Вона підвелася, обтрусила фартух і взяла з ліжка акуратно складений одяг. - Ось твоя форма.

Вона простягнула Айлі просту сіру сукню, білий фартух і невеликий чепчик. Айла обережно торкнулася вбрання. Тканина здалася їй незвичною: шорсткою, але теплою. Вона ніколи раніше не носила людського одягу.

- Завтра прокинешся зі сходом сонця, - продовжила Марта. — Дзвін із кухонної вежі пролунає тричі. Після третього удару всі слуги вже мають бути на своїх місцях. Запізнень у нас не люблять. Айла уважно слухала. - Перші кілька тижнів працюватимеш зі мною. Я покажу тобі замок і навчу всього, що потрібно. - Вона почала загинати пальці. - Щоранку допомагатимеш прибирати парадні коридори й головні сходи. Потім прибиратимеш у кімнатах для гостей і вільних покоях. До королівських покоїв тебе поки що не допускатимуть - там працюють найдосвідченіші служниці.