Розділ 5. Ціна за мрію

Айла здригнулася й озирнулася.

На кам'яному виступі сиділа жінка. Спочатку русалонька побачила її ноги.

Людські. Босі.

Вони ледь торкалися води, ніби хвилі самі прагнули їх обійняти.

Погляд Айли мимоволі затримався на них. «Невже саме такими бувають людські ноги?..»

Жінка повільно підвела голову.

Її довге чорне волосся спадало майже до самої води, смарагдовий одяг нагадував водорості, а на шиї висіла чорна перлина. Очі були темними, мов морська безодня перед бурею.

Вони дивилися просто на Айлу.

- Отже... ти все ж прийшла.

Айла мовчки кивнула.

- Не дивуйся. Я знала, що одного дня ти знайдеш дорогу до мене. Лише не думала, що це станеться так швидко.

Відьма уважно розглядала дівчину. І ледь помітно усміхнулася.

- Яка ж ти ще юна...

Айла розгублено опустила очі.

- Чого ти бажаєш?

Русалонька притиснула долоню до грудей, а потім підняла руку вгору - туди, де над товщею води лежав людський світ.

Неріда уважно простежила за її рухом.

- Покохала людину?

Айла повільно кивнула.

Відьма важко зітхнула.

- Море дуже неохоче відпускає тих, чиє серце вже належить суші.

Вона зробила кілька кроків ближче.

- Розкажи мені про нього.

Айла на мить замислилася.

- Він... добрий.

- Що ще?

- Сміливий. Він урятував інших під час бурі... навіть не думаючи про себе.

- Ти знаєш його ім'я?

Айла заперечно похитала головою.

- Він знає твоє?

Знову ні.

Неріда тихо всміхнулася, але в її усмішці було більше смутку, ніж радості.

- Отже, ти закохалася в незнайомця.

Айла мовчки кивнула.

- І все одно хочеш стати людиною?

Вона навіть не вагалася.

- Так.

- Навіть якщо дороги назад уже не буде?

Кивок.

- Навіть якщо кожен твій крок завдаватиме такого болю, ніби ти ступаєш по гострих ножах?

Айла заплющила очі лише на мить. Потім знову кивнула.

- Навіть якщо той, кого ти любиш... ніколи не відповість тобі взаємністю?

Серце стислося. Та вона все одно відповіла ствердним кивком.

Неріда довго мовчала, потім тихо промовила:

- Любов... найдорожча магія серед усіх, що існують.

Вона зняла з полиці маленький кришталевий флакон. Срібляста рідина всередині світилася м'яким холодним світлом.

- Вип'єш його на світанку, коли перший промінь сонця торкнеться моря. Прокинешся людиною.

Відьма зробила коротку паузу.

- Але разом із хвостом назавжди втратиш свій голос.

Айла обережно взяла флакон.

- Запам'ятай іще одне.

Голос Неріди став тихішим.

- Якщо чоловік, заради якого ти зреклася моря, поєднає свою долю з іншою, твоє серце не витримає. Ти розсиплешся морською піною, ніби ніколи не існувала.

Пальці Айли міцніше стиснули холодне скло. Чомусь зараз їй було страшніше, ніж будь-коли.

Неріда дивилася на неї так, ніби прощалася не з незнайомою русалонькою, а з кимось дуже близьким.

Айла вже відпливала до виходу з печери, коли почула за спиною ледь чутний шепіт:

- Бережи себе...

Після короткої паузи Неріда майже беззвучно додала:

- ...і його теж.

Русалонька озирнулася.

Та слова вже розчинилися у темній воді.