3

Двері ресторанного залу відчинялися безшумно, пропускаючи Лейлу й Максима у світ, розфарбований м’яким золотавим світлом та спокійною джазовою музикою. Тут панувала атмосфера вишуканого розслаблення: дзенькіт кришталю, тихий сміх за віддаленими столиками, тонкий аромат смаженого трюфеля й дорогого парфуму.
Усе це здавалося Лейлі паралельною реальністю. Вона йшла за адміністратором, який проводив їх до затишної кутової зони, і кожен її крок віддавався у скронях важким, молотячим пульсом. Вона була схожа на сновиду, яка прокидається посеред крижаного океану: повітря було надто багато, але легені відмовлялися його приймати. Поруч, майже торкаючись її плеча, відчутно й надійно крокував Максим, але навіть його присутність не могла захистити її від того, що чекало попереду.
І тоді вона їх побачила.
Біля великого панорамного вікна, за залитим сонцем столиком, сидів Павло.
Його краватка — та сама, яку він десятий раз перевіряв перед дзеркалом зранку, — була злегка ослаблена. Навпроти нього сиділа молода жінка з витонченою поставою й довгим білявим волоссям, що спадало на плечі шовковими хвилями. Катерина. На ній була сукня глибокого смарагдового кольору, а на столi стояв келих ігристого.
Лейла заклякла за два кроки від огорожі із зелених рослин. Світ навколо неї звузився до однієї-єдиної точки.
Павло сміявся. Це був той самий щирий, відкритий сміх, який Лейла так любила, яким він колись заспокоював її під час грози чи розважав після важкого дня. Але зараз цей сміх призначався не їй. Жінка навпроти посміхнулася у відповідь, нахилилася через стіл і легко, невимушено торкнулася його рукава.
І Павло не відсунувся. Навпаки — він накрив її долоню своєю, стиснув пальці й щось тихо мовив, дивлячись їй просто в очі з тією обожнювальною ніжністю, яку Лейла вважала їхнім спільним, недоторканним скарбом.
У цей момент усередині Лейли щось тріснуло — гучно, залишаючи по собі пекучу, зяючу порожнечу.Це був не просто біль. Це був нестерпний, розривний розпач, який накотив важкою, брудною хвилею. Всі ці три роки — кожен поцілунок зранку, кожна обіцянка, кожна збудована мрія про майбутнє, про їхній спільний дім, про дітей — усе це в одну секунду перетворилося на дешевий фальшивий реквізит. Людина, якій вона довірила кожну клітину свого тіла й душі, зараз легко, відпрацьованим рухом ділила їхнє життя з іншою.
Лейла відчула, як ноги стають ватними. Земля під підборами хитнулася, і вона мимоволі зробила крок назад, шукаючи опору. Вона наче наяву відчула на губах той самий солодкувато-терпкий запах, який війнув від нього зранку — тепер вона знала, чий це парфум. Ним просочилася кожна секунда її сьогодення.
Максим миттєво підхопив її під лікоть, не давши впасти. Його пальці міцно стиснули її руку, повертаючи бодай дещицю відчуття реальності.
— Лейло... — тихо, майже надривно шепнув він їй на вухо, і в його голосі було стільки болю за неї, що це звучало як благання. — Ходімо звідси. 
Вона повільно повернула до нього обличчя. Її очі були сухими — сльози вигоріли вщент від того нищівного вогню, який палав у грудях. Вона дивилася на Максима і бачила в його погляді не лише жалість, а й випалену роками вірність, яка весь цей час тихо стояла за її спиною.
Павло за столиком раптово завмер, ніби відчув на собі чийсь важкий погляд. Він повільно повернув голову в бік проходу.
Його посмішка миттєво згасла. Очі розширилися від дикого, тваринного переляку, коли він зустрівся поглядом із Лейлою, а потім перевів очі на Максима, який стояв поруч із нею й тримав її за руку. Колір повільно збігав з обличчя Павла, роблячи його блідим і безпорадним.Він смикнувся, наче хотів підвестися, відкрив рот, щоб щось сказати, але Лейла вже не слухала.
Вона не влаштувала скандалу. Вона не кинула в нього келих і не розплакалася перед здивованими відвідувачами. Вона лише наостанок подивилася йому в очі — поглядом, у якому згасло все світло, що вона берегла для нього три роки.
Лейла різко розвернулася й швидким кроком попрямувала до виходу. Вона вибігла на вулицю, де осіннє повітря вдарило їй у обличчя крижаним холодом.
І тільки зараз, ступивши на шумну бруківку, вона усвідомила: казка дійсно померла. Але це був лише кінець її ілюзій. попереду на неї чекала довга, темна й важка дорога крізь руїни власного життя — дорога, яку їй доведеться пройти до кінця, щоб віднайти справжню себе і дізнатися ціну справжньої вірності.