Світ навколо ніби зупинився. Вона стояла серед натовпу, тримаючи келих сухого вина, а він — просто дивився. Не нахабно. Не відверто. Але з тим болісним інтересом, який миттєво проникає під шкіру.
— Ви малюєте? — запитав він, підійшовши ближче, голосом, у якому вібрувала внутрішня впевненість і тривога водночас.
— Ні, я просто… милуюсь, — відповіла вона, не відводячи погляду від картини, хоча вся її увага вже належала йому.
Її звали Аліса. Його — Максим.
Це мало бути випадково. Просто знайомство на вечорі сучасного мистецтва. Але іноді один погляд — це вже занадто.