Там, де мовчать серця
Розділ 13: Ехо
Минуло кілька тижнів. Театр, у якому прозвучала остання пісня, офіційно відкрили як простір для тиші та відчуттів. Не для концертів, не для слів — для присутності.
Софія сиділа у першому ряду. Сьогодні на сцену мав вийти Марко.
Він довго мовчав після тієї ночі. Зачинився в собі, багато писав і малював у щоденнику, який тепер вів щодня. Але тепер він тримав у руках інструмент. І в його погляді не було страху — була рішучість.
— Ця пісня — не моя, — сказав він, звертаючись до залу. — Але вона змінила мене. Бо вперше я дозволив собі бути почутим — без слів.
Він торкнувся клавіш. Мелодія була інша, але мала той самий корінь — голос душі, що більше не боїться жити.
У залі — тиша. Але кілька людей у перших рядах плакали. Дівчина у світлій хустці простягла руки вперед і показала жестами: Я відчуваю.
Софія глянула на неї — це була глуха художниця, яку вона запросила через лист. І ще один хлопець, який колись втратив голос через травму, торкався серця, ніби воно знову заговорило.
Пісня стала містком. Не між тишею і звуком. А між серцями.
---
#3436 в Фентезі
#1909 в Жіночий роман
Відредаговано: 08.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
