Там, де мовчать серця
Пролог
Світ замовк не в одну мить — він затих, як далекий шторм, що віддаляється від берега. І Софія залишилася в тиші. Назавжди.
Її світ більше не складався з голосів, сміху чи музики. Усе, що колись жило в звуках, тепер мешкало лише в її пам’яті. Вони — голос мами, шум дощу по даху, навіть власний сміх — стали відлунням, яке більше не відтворити. Але найстрашніше було не мовчання зовні. Найстрашніше — мовчання всередині.
Усе змінилося в ту саму мить, коли метал зім’явся, як папір, а світло червоного світлофора зникло в мерехтінні. Лікарі сказали: "втрата слуху, можливо, назавжди". Вони говорили повільно, наче це допоможе. Але слова розсипалися, як пісок крізь пальці. Вона читала їх по губах, проте не відчувала — жодного звуку, жодної ноти.
Минув рік. Софія навчилася жити в тиші, звикла до поглядів і співчуття. Але коли вона випадково знайшла його — старий, потертий музичний щоденник у секонд-хенді з нотами й написом "для тих, хто чує серцем" — щось у ній прокинулося.
Перший трек вона "прослухала" вночі. Тиша не зникла. Але замість цього прийшли емоції. Спогади. Бачення. Хтось інший плакав. Хтось інший кохав. І вона відчула це все, ніби було її.
Вона більше не була одна.
І саме тоді Софія зрозуміла: тиша — це не кінець. Це початок.
#3175 в Фентезі
#1811 в Жіночий роман
Відредаговано: 08.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
